Неділя, 9 лютого 1873

Дивно, яку насолоду мені дає саме читання того, що я про нього пишу.
Усі сторінки цього зошита, можливо, дурні, але для мене, увечері, коли я їх перечитую, сама в кімнаті, — це велике, солодке щастя.
І я вдячна собі, що записала всі ці враження; ці рядки говорять мені про нього. За це я люблю й їх.
Ах! як я помилялася, коли уявляла, що Джоя негарна, — з ревнощів я ніколи не хотіла на неї дивитися. Я щойно її бачила, цю огидну жінку: вона гарна, гарніша за мене.
Я ніколи не буду по-справжньому гарна — буду іноді миленькою, от і все.
Цю жінку я ненавиджу, але я добре знаю, що того дня, коли вона вже не буде моєю суперницею, я більше не ненавидітиму її — навпаки. Я кохаю герцога. І подумати тільки, що моє кохання приречене лишитися йому невідомим!
Завтра, Господи, стрільба по голубах — я його побачу, правда? Сьогодні приїхав барон Бах (росіянин) — досить підходящий для Діни. Я знову повертаюся до герцога. Не можу висловити, як він мені подобається.