Пʼятниця, 7 лютого 1873

Тепер я знаю, чому герцог не хоче мене бачити. Він надто зайнятий Джоєю. Я думала, він її покине, але то була лише мрія. Вона його надто добре знає. Він надто до неї звик, і в неї стільки способів його утримати, і стільки хитрощів!
А проте оце щойно він на мене подивився — і я почервоніла. Може, він відчув, що я його кохаю. Як це дивно!
Увечері в клубі Середземноморʼя — вечір, який влаштувала віконтеса Віжʼє: «Сомнамбула» Белліні. На мені була чарівна рожева сукня з декольте, висока зачіска, що мені дуже личила.
Голос Віжʼє чудовий, трохи зношений, трохи різкий, але чудовий.
Уся Ніцца була там, окрім Бореля.
Але я була така щаслива, що бачила герцога, аж навіть не прагнула бачити його заради себе, а хотіла, щоб він побачив мене — заради нього, бо я була справді дуже гарна.

Примітки

Cercle de la Méditerranée — ще один із вибраних клубів Ніцци (Kernberger 2013, глосарій). ↩
«La sonnambula» («Сомнамбула», 1831) — опера Вінченцо Белліні. Віконтеса Віжʼє — колишня сопрано Софі Крувеллі (1826–1907), яка покинула сцену, вийшовши заміж за віконта Віжʼє (Kernberger 2013, глосарій; Вікіпедія, «Sophie Cruvelli»); у липні 1876 року Марі називає її «знаменитою Софі Крувеллі». ↩