Четвер, 11 вересня 1884

У вівторок я почала етюд оголеної дитини, з цього може вийти сюжет, якщо буде добре.
Учора Еміль приходив вечеряти, його брат дивується, чому нас так довго немає.
Тож ми їдемо в Булонський ліс сьогодні ввечері, але пізно; він робив своє звичне коло, я вмостилася на його місці — уявіть собі подив усіх трьох, коли вони застали нас там.
Він простягає мені обидві руки, а на зворотному шляху сідає в наш екіпаж, тимчасом як тітка повертається з пані матір'ю та Емілем. А втім, це вже мила звичка.
Це ці дами морально змусили мене поїхати в Булонський ліс. Я не хочу. Я це сказала. І з такої дурної причини! Бо я ревную до пані Маккей. Пояснюйте це як хочете. Я вам кажу, як є. Я ревную до пані Маккей і боюся, що він раптом заговорить про неї як про свою майбутню дружину. Це безглуздо. Але отак. Знаєте, бувають такі дивні химери, що якби сказати все щиро, тебе мали б за божевільного.
А проте тепер з'ясувалося, що вона не бачила його вже пів року. З другого боку.
[Примітка: початок зошита 106 за структурою рукопису — «Gloriae Cupiditas, зошит 106, від четверга 11 вересня 1884 до 20 жовтня 1884, вулиця Ампера, 30, Париж».] Головне — це працювати.