❦
Понеділок, 8 вересня 1884
Пан Бастьєн-Лепаж прислав свого камердинера сказати, що він удома й що він просить цих дам, та всіх цих дам, прийти його провідати. Дощить.Monsieur Bastien-Lepage a envoyé son valet de chambre pour dire qu’il est chez lui et qu’il prie ces dames, mais toutes ces dames, de venir le voir. Il pleut.
Звісно, ми йдемо.
Naturellement nous y allons.
Там старий художник Жан Жигу1, якому він показує свої офорти.
Il y a le vieux peintre Jean Gigoux à qui il montre ses eaux-fortes.
Їх лише шість: Вольф, троє інших чоловіків і дві пози Маккей.
Il n’y en a que six; Wolff, trois autres hommes et deux poses de la Mackay.
Він перебирав їх із цілковитою незворушністю. На його гравюрі вона чарівна. Одна на повний зріст, у капелюшку, а друга — лише голова, у фішу. Вираз у неї, як на мене, чарівний.
Il remuait ça avec un sang-froid parfait. Elle est adorable sur sa gravure. Une en pied, en chapeau et l’autre la tête seulement avec un fichu. Il lui ai trouvé une expression ravissante.
Аж ось із пошти приносять маленьку коробочку полуниць і букет з едельвейсів та незабудок.
Alors on apporte de la poste une petite boite de fraises et un bouquet d’Edelweiss et de ne m’oubliez-pas.
Я тієї ж миті з певністю уявляю, що це від Маккей і... такі речі справляють на мене дивне враження; це наче всі сили з мене вийшли, лишається обмʼякле тіло й затьмарений розум, словом, я тупію... Це наче кажеш собі: більше нічого немає...
Je me figure à l’instant avec conviction que c’est de Mackay et... ces choses-là me font un drôle d’effet; c’est comme si toutes mes forces étaient parties, il reste un corps flasque et une raison troublée, enfin je deviens stupide... C’est comme si on se disait: il n’y a plus rien...
А проте. Тоді мене бере мовчазний гнів: навіщо я тут?
Et pourtant. Alors une colère silencieuse me prend, pourquoi suis-je là ?
— Що з вами?
- Qu’est-ce que vous avez ?
— Це в мене зуб мудрості ріжеться, і я через нього сама не своя...
- C’est ma dent de sagesse qui pousse et me rend chose...
— А! він ріжеться?!
- Ah ! elle pousse ?!
— Так.
- Oui.
— То й слава Богу.
- Ce n’est pas malheureux.
Словом, я повертаюся, кажучи собі: усе скінчено. Геть скінчено. Що? Хто? Невідомо. Що сталося? Я не знаю, сталося щось неприємне... і страх прийдешніх лих. Щоб від нього вберегтися, я кажу собі: усе скінчено. Скінчено. Скінчено.
Enfin je rentre en me disant: Tout est fini. C’est bien fini. Quoi ? Qui ? On ne sait pas. Qu’est-il arrivé ? Je n’en sais rien, il est arrivé comme une chose désagréable... et la crainte de calamités à venir. Pour m’en garer, je me dis: c’est fini. Fini. Fini.
Я триматимуся вдома...
Je me tiendrai chez moi...
А втім...
Du reste...
А чоловічкові кращає, можливо, в нього й немає раку.
Il va mieux le bonhomme, il n’a peut-être pas de cancer.
Примітки
Жан-Франсуа Жигу (1806—1894) — французький історичний живописець доби романтизму. ↩