П'ятниця, 5 вересня 1884

Невідступно думаючи про всі ці ноги, я послала Розалі по туфлі Жюля, щоб їх приміряти. А Еміль відповів, що туфлі Жюля такі маленькі, що їх не змогли знайти, але що він посилає мені свої власні мисливські чоботи в надії, що, може, я зможу їх узути. Із цього вийшла прогулянка в Булонський ліс із шоколадом, звареним на березі річки; я приїхала у трьох парах взуття, одне поверх одного, а чобіт Еміля зверху. Спершу східна бабуша, потім моя туфля, потім мамина туфля, потім чобіт. Я б нап'яла й більше, але підбори не дозволили. Цей кульгавий вихід усіх насмішив до кольок.
Ми веземо його з собою, і я прошу розповісти, як він убив пруссака і як вони пів години пролежали ниць, заскочені пострілами. Після чого ми піднімаємося до нього, і я випрошую його вечірні туфлі, які напевне дуже маленькі, але в яких я плаваю. А втім, йому досить того, що він може влізти в мій черевичок, на більше він не претендує. У Булонському лісі ми застали його в товаристві тієї жінки, її лікаря та її немовляти.
Так, але що каже лікар?