❦
Неділя, 22 червня 1884
Я схудла наполовину. Уже два місяці можна день за днем простежувати, як я худну.Dimanche 22 juin 1884 J’ai maigri de la moitié. Depuis deux mois on peut suivre jour par jour les progrès de cet amincissement.
Це вже не Венера Каліпіга, це Діана. Я б цілком вдовольнилася Діаною, але Діана може обернутися на скелет...
Ce n’est plus Vénus callypige, c’est Diane. Je me contenterais bien de Diane mais Diane peut se changer en carcasse...
На вигляд я здорова й живу як завжди. Але в мене щодня гарячка — то вдень, то вночі. Годинами перевертаюся, не знаходячи спокою, потім жахіття чи галюцинації.
En apparence je me porte bien et vis comme d’habitude. Mais j’ai la fièvre tous les jours tantôt dans la journée, tantôt la nuit. Des heures à me retourner sans trouver de repos, puis des cauchemars ou des hallucinations.
Учні Мопассана, не приписуйте цей стан... ну, безсонню дорослої дівчини.
Disciples de Maupassant n’attribuez pas cet état à... enfin des insomnies de fille majeure.
Ні, бідолашні мої друзі. Це не те. Хоч ці речі ніколи й не позбавляли мене сну, я знаю різницю. Любовні мрії — та я марю ними щовечора, щоб заснути, хіба що думаю про якусь картину. Ні, тут справжня гарячка, виснажлива й набридлива.
Non, mes pauvres amis. Ce n’est pas cela. Bien que jamais ces choses ne m’aient enlevé le sommeil je connais la différence. Les rêves d’amour, mais j’en fais tous les soirs pour m’endormir à moins que je pense à quelque tableau. Non, ici c’est la vraie fièvre, fatigante et embêtante.
Тож я зважилася піти до Потена!!
Donc, je suis résolue d’aller voir Potain !!!
Ви ж розумієте, тепер не час помирати. У світських газетах у Парижі та в Англії — тріумфальні статті. Моя сукня й моя зачіска з російського посольства обходять усю пресу штибу Етенсель. Зачіска а-ля Психея, кажуть.
Vous comprenez, ce n’est pas le moment de mourir. Il y a des articles triomphants dans les journaux mondains à Paris et en Angleterre. Ma robe et ma coiffure de l’ambassade de Russie font le tour de la presse genre Etincelle. Coiffure à la Psyché, dit-on.
У мене також пʼятдесят газет, що пишуть про мій Салон. І серйозні мистецькі критики.
J’ai aussi cinquante journaux qui parlent de mon Salon. Et des critiques d’art sérieux.
У мене починає зʼявлятися талант. І бачу, як я марнію.
Je commence à avoir du talent. Et je me vois dépérir.
Мені всю ніч снився Жюль. Я говорила йому про нову книжку Доде, від якої шаленіє Париж. Вона зветься «Сафо», але в ній зовсім не йдеться про те, що обіцяє назва. Це історія одного співжиття.
J’ai rêvé de Jules toute la nuit. Je lui parlais du nouveau livre de Daudet dont Paris raffole. Ça s’appelle Sapho, mais on n’y parle point de ce que promet le titre. C’est l’histoire d’un collage.
Я перечитала її двічі, бажаючи примиритися зі стилем Доде, який мене дратує.
Je l’ai lu deux fois désirant faire la paix avec le style de Daudet qui m’énerve.
Чи я одна цим роздратована? Не знаю, але я цього не терплю. Воно біжить, біжить, біжить, мчить, усе, усе, швидко, швидко. Це втеча, розпорошення. Читач силкується встигнути за ним, висолопивши язика, задихаючись. Це самі лиш клапті фраз. Уривочки, кинуті ніби знехотя людиною, сповненою співчуття, яка надто поспішає, щоб сказати стільки, скільки знає. І завжди щось зловісне в цьому, і натяки про смажену картоплю. Це наче картина, написана плямами, натяками, око судомить, бо йому нема на чому твердому спочити. Безконечне піцикато.
Suis-je seule à en être agacée ? Je ne sais mais je l’exècre. Ça court, ça court, ça court, ça file, toujours, toujours, vite, vite. C’est une fuite, un éparpillement. Le lecteur tâche de suivre la langue en dehors, hors d’haleine. C’est toujours des lambeaux de phrases. Des entrefilets lâchés comme à regret par un homme plein de commisération qui est trop pressé pour en dire autant qu’il en sait. Et toujours quelque chose de sinistre dans et des sous-entendus à propos de pommes de terre frites. C’est comme un tableau peint par tâches, par indications, l’œil est crispé de ne pouvoir se reposer sur rien de solide. Un pizzicato sans fin.
Як же Золя, певно, цього не терпить! Але він цього не скаже. Якби він ганив Доде, кого б тоді він хвалив? А треба ж удавати, ніби любиш когось, окрім себе.
Comme Zola doit exécrer ça ! Mais il ne le dira pas. S’il dénigrait Daudet qui louerait-il ? Et il faut bien avoir l’air d’aimer d’autres que soi.
Він підносить до небес Гонкура й Доде, щоб не обожнювати самого себе. Це як коли я надсилаю нотатки до «Спор»: цитуючи себе, я цитую ще двох-трьох інших, щоб не говорити про саму лише себе. Статисти.
Il encense Goncourt et Daudet pour ne pas s’adorer tout seul. C’est comme lorsque j’envoie des notes au « Sport », en me citant j’en cite deux ou trois autres pour ne pas parler de moi seule. Des comparses.
Я повернулася з ярмарку в Нейї, але не побачила того, що мені потрібно.
Je revins de la foire de Neuilly mais je n’ai pas vu ce qu’il me faut.
А далі? Що ж, я походжаю від одного кінця поверху до іншого, курячи й розмовляючи англійською сама із собою.
Et puis ? Eh bien je me promène d’un bout à l’autre de l’étage en fumant et en parlant anglais toute seule.