❦
Пʼятниця, 18 квітня 1884
Як я й передбачала, між моїм письменником і мною все скінчено. Його четвертий і останній лист грубий і дурний. Зрештою, як я й написала йому в останній відповіді, такі речі потребують безмежного захвату з боку незнайомки. Втім, прочитайте самі ці листи. Я там цілком відверта. Гадаю, він невдоволений.Comme je le prévoyais tout est rompu entre mon écrivain et moi. Sa quatrième et dernière lettre est grossière et sotte. Du reste comme je le lui dis dans ma dernière réponse, ces choses ont besoin d’une admiration sans borne de la part de l’inconnue. Lisez les lettres du reste. J’y suis absolument franche. Je pense qu’il n’est pas content.
Але мені байдуже, талант у нього є, проте він дурний, і дурість у нього того ж ґатунку, що в Еміля Бастьєна, який дуже розважливий, мистець, добрий порадник, але...
Mais je m’en moque, il a du talent mais il est sot, une sottise dans le genre de celle d’Emile Bastien qui est très sensé, artiste, de bon conseil mais...
Де ж мені знайти такого?
Où vais-je trouver un ?
Яке нещастя — не вміти бути простішою! Де та жива істота, якою я могла б захоплюватися сповна? Бальзак помер.
Est-ce malheureux de ne pas être plus simple ! Où est l’être vivant que je pourrais admirer complètement ? Balzac est mort.
Дядько Етьєн, що приїхав провести три дні в Парижі, побачивши Божидара у різних позах у моїй майстерні, сказав: оце-то Божидари! Невже моя люба крихітка втюрилася в нього?!!
L’oncle Etienne qui vient passer trois jours à Paris m’a dit en voyant Bojidar sous divers aspects dans mon atelier: mais en voilà des Bojidar ? Est-ce que ma petite chérie vous seriez toquée de lui ?!!
Найкумедніше — яке враження справляє на мене таке припущення.
Ce qu’il y a de drôle c’est l’effet que me fait une telle supposition.
Моє безмежне здивування: виявляється, мене можна уявити закоханою в якогось хлопчиська.
Mon étonnement sans borne de voir qu’on peut me supposer éprise d’un petit jeune homme.
А втім, що могло б бути простіше. Що природніше? І все ж — що може бути неможливішим для того, хто мене знає, для мене самої, наприклад. Це показало мені, наскільки все ускладнилося в моїй істоті. Ще три-чотири роки тому я заходилася б боронитися: Божидар! Та ні ж! А сьогодні я обмежилася непевною усмішкою, навіть не цілою усмішкою. Це так далеко, настільки нижче від моїх домагань.
Et pourtant quoi de plus simple. Quoi de plus naturel ? Et pourtant quoi de plus impossible pour celui qui me connaîtrait, pour moi par exemple. Ça m’a donné la mesure des complications survenues dans mon être. Il y a trois ou quatre ans encore je me serais défendue: Bojidar ! Mais non ! Et aujourd’hui je me suis contentée de sourire vaguement, pas même un sourire entier. C’est si loin, si au-dessous de mes prétentions.
Вікторові Гюго вісімдесят сім років. Дюма-синові шістдесят. А це ж один із тих, ким я палко захоплювалася. О, ці бідолашні Гі де Мопассани — що вони поряд із ним? Чого прагне їхнє мистецтво?
Victor Hugo a quatre-vingt-sept ans. Dumas fils en a soixante. C’en est un pourtant que j’ai adoré d’admiration. Oh! ces pauvres Guy de Maupassant, que sont-ils à côté. A quoi tend leur art ?
Цей Мопассан написав кілька гидких творів, геть гидких. Не через надмірну реальність, а тому, що є речі огидні й мерзенні, які обурюють людську природу... Оця гонитва, оце вивчення тваринного боку любові... Часом, вряди-годи, мимохідь — нехай би. Але завжди!! Ні.
Ce Maupassant a fait des petits écrits odieux, tout à fait odieux. Non à cause de leur trop grande réalité, mais parce qu’il y a des choses dégoûtantes et odieuses qui révoltent la nature humaine... Cette recherche et cette étude du côté bestial de l’amour... Par hasard, de temps en temps, en passant, je ne dis pas. Mais toujours !! Non.