❦
Середа, 26 березня 1884
Картину начеркнуто. Архітектор пише й питає, чи можна йому прийти сьогодні на обід, і додає: «Я знаю, як тепло ви ставитеся до мене, а також до мого брата, і я прийду побалакати з вами про те, що так близько лежить мені до серця».Mercredi 26 mars 1884 Le tableau est ébauché. L’architecte écrit pour demander s’il peut dîner ce soir et ajoute « Je sais la sympathie que vous avez pour moi et pour mon frère aussi et j’irai causer avec vous de ce qui me tient tant à cœur. »
З огляду на ці слова приязні й справді тяжку хворобу Жюля мама й навіть Розалі наполегливо просили мене не дозволяти собі жодних кпинів... Це було б жорстоко й несмачно... Зрештою, у нього в кишені був лист, який цей нещасний Жюль пише своєму другові Шарло, тобто граверу Боду. Він дає нам його на моє прохання.
Vu ces mots d’amitié et la maladie vraiment grave de Jules maman et même Rosalie m’ont bien recommandé de ne me permettre aucune blague... Ce serait cruel et de mauvais goût... Enfin il avait dans la poche une lettre que ce Jules de malheur écrit à son ami Charlot i.e. le graveur Baude. Il nous la donne sur ma prière.
Вісім сторінок паскудного дрібного, обтріпаного письма з помарками, як у мого славетного кореспондента.
Huit pages d’une sale petite écriture éraillée et des ratures, comme mon illustre correspondant.
Цей лист просто-таки чарівний, у ньому він говорить про те, що каже «мама»,... про арабів... він виходив із «мамою», потім свіжі враження й чарівні речі, щирі, і не як у звичайної людини... Зрештою, цей лист, що впускає мене в інтимний світ цього чоловіка, якого я майже не знаю, справляє на мене певне враження, а я починаю кепкувати, цитувати уривки, висміюючи їх, а потім кажу, що «ця істота навіть не хвора!» Уявіть собі ефект. І коли всі заволали, архітектор каже, що не може цього терпіти, що це наче сміятися з Бога перед священником тощо, тощо, тощо. Що якби він не був хворий, він би нічого не сказав, але що він майже приречений, що він може померти, а я обираю цей момент, щоб тощо, тощо, тощо.
Cette lettre est tout bonnement charmante, il y parle de ce que dit « maman »,... des arabes... il est sorti avec « maman », puis des impressions fraîches et des choses charmantes et de cœur et pas d’un homme ordinaire... Enfin cette lettre qui me fait pénétrer dans l’intimité de cet homme que je ne connais presque pas, me fait une certaine impression et je me mets à ricaner, à citer des passages en les ridiculisant et puis par dire que « cet être n’est même pas malade ! » Jugez de l’effet. Et comme chacun se récriait l’architecte dit qu’il ne peut pas supporter ça, que c’est comme si on riait de Dieu devant un prêtre etc. etc. etc. Que s’il n’était pas malade, il n’aurait rien dit, mais qu’il est presque condamné, qu’il peut mourir et que je choisis ce moment pour etc. etc. etc.
Зрештою, оскільки я була неправа, я спершу сумнівно пожартувала, попросивши показати мені всі листи Жюля... і це впродовж години. А оскільки я бачила, що він іде під поганим враженням, я звинуватила його в тому, що він мене не розуміє, ображає, тлумачить осоружно невинні речі й приписує мені мерзенні почуття. І я зрештою зажадала, щоб він попросив у мене вибачення. Ми сперечаємося про це з дванадцятої до другої без десяти в передпокої.
Enfin comme j’avais tort, j’ai d’abord fait la plaisanterie douteuse de lui demander à voir toutes les lettres de Jules... et ça pendant une heure. Et comme je le voyais partir sous une impression mauvaise je l’ai accusé de me méconnaître, de m’insulter, d’interprêter d’une façon odieuse des choses innocentes et de me prêter des sentiments exécrables. Et je finis par le sommer de me demander pardon. Nous en discutons de douze à deux heures moins dix minutes dans l’antichambre.
Він твердить, що не винен, ми всі запевняємо, що винен і що до того ж листи потрібні як доказ дружби. Оскільки це доказ дружби, а дружбу він до мене відчуває, я матиму листа, але щодо вибачення, ось текст: «якщо я, сам того не знаючи, вас образив, прошу вибачення».
Il prétend qu’il n’est pas coupable, nous toutes l’assurons que si et qu’en plus il faut les lettres comme preuve d’amitié. Du moment que c’est comme preuve d’amitié et qu’il en a pour moi j’aurai la lettre mais quand à me demander pardon voici le texte : si sans le savoir je vous ai offensée je vous demande pardon. »
Завтра я матиму його листа.
Demain j’aurai sa lettre.
Звісно, я дивно говорю про цього Жюля, бо я обсипаю його шпильками, але... це тому, що мене зачіпає, що я ніщо для нього, а я ж не можу в цьому зізнатися. Я ревную його до всіх його приязней, та й з якого права я можу зізнаватися в таких претензіях? Архітектор сприймає це як жарти сумнівного смаку, звичні в майстернях, і я волію, щоб він так і думав. Я щоразу хочу триматися гідно й зовсім цим не перейматися, але тоді переходжу межу й кажу тяжкі речі. Загалом, не розважливо так смикати цього архітектора: «скажіть йому, що я його зневажаю» або «поцілуйте його від мене». Він не піде переказувати це цьому хворому чоловікові, який мене мало знає й не має ані найменшого уявлення про той тон, яким я про нього говорю...
Certainement mes façons de parler de ce Jules sont étranges car je le crible de pointes mais... c’est que je suis vexée de n’être rien pour lui, or je ne peux pas avouer ça. Je suis jalouse de toutes ses amitiés, et à quel titre puis-je avouer de telles prétentions ? L’architecte prend ça comme des blagues d’atelier d’un goût douteux et j’aime mieux qu’il croit ça. Je veux chaque fois faire de la dignité et ne m’en point occuper mais alors je passe la mesure et dis des choses dures. En somme ce n’est pas raisonnable de tirailler comme ça cet architecte: « dites-lui que je le méprise » ou « embrassez-le de ma part. » Il n’ira pas le répéter à cet homme malade et qui me connaît peu et n’a pas la moindre idée du ton que je prends pour en parler...
Зрештою, усе це лишається в стані досить дурної незвʼязності.
Enfin tout cela reste à l’état d’incohérence assez bête.
Він каже мені, цей Його брат, що понад тридцять осіб говорили йому про мій пейзаж зі Спілки жінок. Дюез йому про нього говорив. Зрештою, каже він, це ви буквально вели перед, справжній успіх.
Il me dit ce frère de Lui que plus de trente personnes lui ont parlé de mon paysage de l’Union des femmes. Duez lui en a parlé. Enfin dit-il, c’est vous qui teniez la corde positivement, un vrai succès.
Це чарівно. Тож я добре зробила, що надіслала цей пейзаж на Салон...
Ça c’est ravissant. Aussi j’ai bien fait de l’envoyer au Salon ce paysage...