❦
Субота, 5 січня 1884
Моя чарівна родина повідомляє мені, що Пʼєтро Антонеллі щойно здобув тріумфи, його вітали по всій Італії, а король надав йому хрест командора святих Маврикія та Лазаря1 тощо. Здається, цей малий, що поїхав до Африки пʼять чи шість років тому, став серйозним дослідником. Мені це геть байдуже, та так, що годі й повірити. Але моя шляхетна й делікатна родина зворушена цим, наче розповіддю про тріумф родича; ці дурні нічого не тямлять і кажуть: «Бачите; хлопець, про якого лихословили; а гляньте ж! Бо він справді поїхав до Африки!»Ma charmante famille m’annonce que Pierre Antonelli vient de remporter des triomphes, on l’a acclamé dans toute l’Italie et le roi lui a conféré la croix de commandeur de Saint-Maurice et Lazare etc. Il paraît que ce petit, parti pour l’Afrique il y a cinq ou six ans, est devenu un explorateur sérieux. Cela m’est fort indifférent, mais là à un point qu’on ne saurait croire. Mais ma noble et délicate famille en est émue comme au récit du triomphe d’un parent, ces imbéciles ne se rendent compte de rien et disent: « Vous voyez; un garçon dont on disait du mal; et voyez pourtant ! Mais c’est qu’il était vraiment parti pour l’Afrique ! “
Мама свого часу розповідала, що він поїхав з любовного розпачу, але й сама не дуже вірила в цей відʼїзд у дикі краї. А воно виявилося правдою.
Maman racontait dans le temps qu’il était parti par désespoir d’amour mais ne croyait pas trop elle-même à ce départ pour des pays sauvages. Et ça se trouve vrai.
Для мене Рим, і Антонеллі, і Рим — це: російське посольство, провал і муки самолюбства. Але моя родина цього ніколи не зрозуміє. Моє серце! Ах! пласкі дурні, але моє серце тут ні до чого, і щоб моє серце заговорило, треба, щоб усі злигодні, що мене оточували й ще оточують!!! замовкли. Моє серце не стане плутатися з усім цим.
Pour moi Rome et Antonelli et Rome se traduisent par: ambassade de Russie, four et souffrances d’amour-propre. Mais ma famille ne comprendra jamais ça. Mon cœur ! Ah ! les plates imbéciles, mais mon cœur n’y est pour rien et pour que mon cœur parle il faut que toutes les misères qui m’entouraient et m’entourent encore !!! se taisent. Mon cœur n’ira pas se commettre avec tout ça.
Відкриття виставки Мане2 в Школі красних мистецтв! Я йду туди з мамою, якій доводиться тягтися за мною.
Ouverture de l’Exposition Manet, à l’Ecole des Beaux Arts ! J’y vais avec maman obligée de traîner après moi.
На щастя, прихід Канроберів трохи мене рятує, бо інакше я йшла б, мов засуджена, ледь вітаючись із добрим архітектором.
Heureusement l’arrivée des Canrobert me sauve un peu, sans ça j’allais comme un condamné saluant à peine le bon architecte.
Ще й року не минуло, як помер Мане3. Я мало що про нього знала. Уся ця виставка вражає. Вона недоладна, дитяча й грандіозна. Є речі божевільні, але є й чудові шматки. Ще трохи — і це був би один із великих геніїв живопису. Це майже завжди бридке, часто потворне, але завжди живе. Тут є розкішні враження.
Il n’y a pas un an que Manet est mort. Je ne connaissais pas grand chose de lui. L’ensemble de cette Exposition est saisissant. C’est incohérent, enfantin et grandiose. Il y a des choses folles mais il y a des morceaux superbes. Avec un peu plus ce serait un des grands génies de la peinture. C’est presque toujours laid, souvent difforme mais c’est toujours vivant. Il y a là des impressions splendides.
А в найгірших речах відчуваєш якесь невловне щось, через що дивишся без огиди й без утоми. Два почуття, які зазнаєш перед більшістю посередніх картин; якщо не одне, то друге. Тут така впевненість, така грізна самовпевненість, поєднана з не менш грізним неуцтвом... Це наче дитинство генія. А ще й запозичення. Майже цілковиті запозичення в Тиціана («Жінка, що лежить, і негр»4), у Веласкеса, у Курбе, у Гойї. Але всі ці художники крадуть одне в одного. А Мольєр же! перекладач у перуці з латинського театру, — там же цілі сторінки слово в слово, я читала, я знаю.
Et dans les choses les plus mauvaises on sent un je ne sais quoi qui fait qu’on regarde sans dégoût ni lassitude. Deux sentiments qu’on éprouve devant la plupart des tableaux médiocres; si ce n’est l’un c’est l’autre. Il y a là un tel aplomb, une si formidable confiance unie à une ignorance non moins formidable... C’est comme l’enfance d’un génie. Et puis des emprunts aussi. Des emprunts presque entiers à Titien (La femme couchée et le nègre) à Vélasquez, à Courbet, à Goya. Mais tous ces peintres se volent les uns les autres. Et Molière donc ! traducteur à perruque du théâtre latin, mais il y a des pages entières mot pour mot, j’ai lu, je sais.
Ми повертаємося з Канроберами й застаємо гостей, і це триває до сьомої. Ґавіні, Морґани, Лінзінгени, Вільвʼєї, Бонапарт тощо тощо тощо.
Nous rentrons avec les Canrobert et trouvons du monde et ça dure jusqu’à sept heures. Des Gavini, des Morgan, des Linsingen, des Viilevieille, Bonaparte etc. etc. etc.
У мене гарячка, і ці люди мене виснажують. Яке ж жалюгідне життя! нікого, кого можна любити, нещастя! нещастя! і нещастя!
J’ai la fièvre et ces gens m’assomment. Quelle misérable vie ! pas un être à aimer, des malheurs ! des malheurs ! et des malheurs !
Примітки
Орден святих Маврикія та Лазаря — орден Савойського дому; командор — один із його старших ступенів. ↩
Виставка Мане: посмертна ретроспектива Едуара Мане (1832–1883), що відбулася в Школі красних мистецтв у січні–лютому 1884 року. Вона налічувала 179 робіт і стала значною критичною подією, що допомогла утвердити репутацію Мане. ↩
Мане помер 30 квітня 1883 року. ↩
Жінка, що лежить, і негр: опис Марі картини «Олімпія» (1863) Мане, що зображує оголену жінку, яка напівлежить, із чорношкірою служницею. Картина викликала скандал на Салоні 1865 року. ↩