Вівторок, 13 листопада 1883

Обід: Ґавіні, Жері, Жюліан, Божидар, Сафонов, Екарк, княгиня, Вільвʼєй.
Я була не дуже гарненька, не розважилася... Попри Ґабріеля, який милий і має дуже ніжні очі. Та щоб приховати це, я вдаюся до уривчастої й підстрибливої манери розмовляти, яка нищить усякий шарм і яка, мабуть, роздратувала Ґабріеля.
Скажу вам, що десь під північ він мені доволі подобався... І до речі, дозвольте мені одне аморальне міркування... А що, як, вважаючи себе чистою, доброчесною й жінкою-одного-кохання, я помиляюся? Я завжди дивилася з жахом на розпусту й питала себе — і питаю, — як це жінкам не соромно бути легковажними... Адже чоловіки, мабуть, гарненько їх зневажають. Саме через це передусім мені й здається це неможливим, бо без того... Інакше... Отож кажу, що я, може, помиляюся і що я, може, навпаки, схильна до... Великого розмаїття в моїх... Прихильностях.
Ґабріель дивиться на мене як на найглузливішу крижинку Європи... і має дуже високу думку про мої принципи... Бо мушу вам сказати, що відколи я бачу, що це не мається на увазі само собою, я час від часу кидаю якусь аристократичну, манірну й невинну святенність. Я збиваю його з пантелику своєю глибокою й справжньою байдужістю... Але я силкуюся бути кокетливою. Зрештою, десь під північ я аж ніяк його не ненавиділа, і ось моє аморальне міркування... Як ви поясните, що в таку пору й після вечора, проведеного з людьми в розмовах, зʼявляється бажання чи схильність повестися негарно... Не те щоб саме так, ні, але уявіть, що це було б пристойно або просто що ніхто ніколи нічого не дізнався б і чоловік мусив би це забути.
Так от, уявіть це — і очевидно, що в такому разі... як же припустити можливість таких речей і не зважитися їх записати! Записати що? Я навіть не знаю, до чого б воно дійшло.
Я дозволила б себе поцілувати — і це все, я сперлася б на плече якогось Ґабріеля, справді закоханого (неодмінна умова), — і це все. А залежить це від пори, від утоми, від заразливості почуття, яке збуджуєш, якщо збуджуєш... Невже через такі дурниці слід вірити, що я схильна стати Катериною II? А хай би й так? А мої великі почуття тоді?! О! Я їх не зрікаюся, я лише занотовую враження.
на полях
За годину після того, як це написала, я цього вже не визнаю.
А Жюль Бастьєн-Лепаж?
То виходить, я зраджую його цього вечора? О! Ні.
Проте мені хотілося б знати, що думає маленький Жері... Якби ж я могла не завжди мати такий вигляд, ніби мені на всіх начхати... Та ба, у мене такий вигляд, і це збиває його з пантелику... А загалом він прихильний, о! щодо цього таки так!
Зрештою... я засну, думаючи про... будь-кого...
Про свою майбутню славу...
Якби я колись стала особою... непостійною, то лише з доброти... Щоб не завдавати болю відмовою. Це скидається на комічну карикатуру, а воно правдиве, було б правдиве, було б цілковитою правдою.
Ну ось, я кажу собі гидоти, я себе ображаю.
Боже мій, зроби так, щоб Бастьєн був у мене закоханий!

Примітки

В оригіналі латиною: «sine qua non». ↩
Катерина II (1729–1796): російська імператриця, відома своїм неабияким розумом і численними коханцями. ↩