❦
Понеділок, 1 жовтня 1883
Нашого великого письменника Тургенєва, що помер два тижні тому1, сьогодні відправляють до Росії. Велика прощальна церемонія на вокзалі. Промови пана Ренана, пана Абу та Вирубова, росіянина, який дуже добре говорив французькою й зворушив більше за інших.Lundi 1er octobre 1883Notre grand écrivain Tourguenieff mort il y a quinze jours est expédié aujourd’hui en Russie. Grande cérémonie d’adieux à la gare. Discours de M. Renan, de M. About et de Virouboff un Russe qui a parlé français très bien et a ému plus que les autres.
Абу говорив доволі тихо, і я мало розчула, а Ренан, якого я бачу повз бюст його роботи Сен-Марсо, був дуже добрий, і останнє «прощавай» забриніло; художник Боголюбов теж виголосив промову. Зрештою, я пишаюся, що бачу, як ушановують росіянина оці жахливі, пихаті французи.
About a parlé assez bas et j’ai peu entendu et Renan que je vois à travers le buste de Saint-Marceaux a été très bien et le dernier « adieu » a vibré, le peintre Bogoluboff a aussi prononcé un discours. En somme je suis fière de voir honorer un Russe par ces horribles, orgueilleux de Français.
Я їх люблю, але зневажаю. Вони дали Наполеонові вмерти на Святій Єлені — це злочин величезний, жахливий, мерзенний. Це вічна ганьба... А інші... А проте... Цезаря ж теж убили... Зрештою, вони освистали Ламартіна, якому в давнину споруджували б вівтарі, як влучно каже Дюма-син.
Je les aime mais je les méprise. Ils ont laissé mourir Napoléon à Sainte-Hélène, ça c’est un crime immense, monstrueux, abominable. C’est une honte éternelle... Et d’autres... Pourtant... On a bien assassiné César... Enfin ils ont conspué Lamartine qui dans l’antiquité aurait eu des autels comme dit si justement Dumas fils.
А ще одна особиста образа: вони не цінують Бастьєна-Лепажа. Ми були в Салоні після Тургенєва, а я не можу бачити цього піднесеного живопису без вибухів захвату — вибухів внутрішніх, бо моя дурна родина подумала б, що я в нього закохана.
Et puis encore un grief personnel, ils méconnaissent Bastien-Lepage. Nous avons été au Salon après Tourguenieff et je ne puis voir cette peinture sublime sans des explosions d’enthousiasme, explosions intérieures car ma famille idiote croirait que j’en suis amoureuse.
Мейссоньє! Та Мейссоньє — лише штукар!
Meissonnier ! Mais Meissonnier n’est qu’un prestidigitateur !
Він робить мікроскопічні речі так, що викликає в тебе подив такий великий, що той ледь не межує зі зворушенням. Та тільки-но він виходить за межі цього крихітного формату, тільки-но його голови стають більші за сантиметр, це стає сухим і пересічним, але цього не наважуються сказати й захоплюються, хоча всі його полотна на цьому Салоні лиш добрі та правильні...
Il fait des choses microscopiques de façon à vous causer des étonnements si grands qu’elles touchent presque à l’émotion. Mais dès qu’il sort de ce format minuscule, dès que ses têtes ont plus de un centimètre cela devient dur, et ordinaire, mais on n’ose pas le dire et l’on admire bien que toutes ses toiles de ce Salon soient seulement bonnes et correctes...
Але хіба ж це мистецтво?
Mais est-ce de l’art ?
Люди в костюмах, що грають на клавесині, чи їздять верхи, чи...
Des gens en costume qui jouent du clavecin ou qui montent à cheval ou...
Зрештою, чимало жанристів роблять те саме. Який інтерес дивитися, як снідають чи співають дами Людовіка XIII або якісь там вельможі... Що я бачила в нього дивовижного й гарного — це передусім «Гравці в кулі» на дорозі до Антіба. Це сцена, схоплена з натури, хоч і в давніх костюмах, і вона повна повітря й сонця, і вона така мала й так зроблена, що завмираєш приголомшена. Потім він сам із батьком верхи на тій самій дорозі, здається. Потім «Гравер на офорті». Рух і вираз схоплено, і вони правдиві, цей чоловік, що думає, що працює, що, може, захоплений, зворушує й цікавить нас, а деталі чудесні. Є ще й вершник доби Людовіка XIII, що дивиться у вікно, того ж формату, і знов правдивий рух, людська дія, природна, проста, словом, частинка життя. А щодо решти, то я зараховую його до добрих, дбайливо виконаних жанрових картин, яких без названих мною шедеврів не вистачило б для слави Мейссоньє. Його портрети, коли голова всього два сантиметри, картонні, а що більший формат, то гірше.
Enfin beaucoup de genristes [sic] en font autant. Quel intérêt y a-t-il à voir déjeuner ou chanter des dames Louis XIII ou des seigneurs quelconque... Ce que j’ai vu d’étonnant et de beau de lui c’est d’abord « Les joueurs de boules » sur la route d’Antibes. C’est une scène prise sur le vif bien qu’en costumes anciens et c’est plein d’air et de soleil et c’est si petit et tellement fait qu’on reste consterné. Puis lui-même et son père à cheval sur la même route je crois. Puis « Le graveur sur eau forte. » Le mouvement et l’expression sont saisis et sont vrais, cet homme qui pense, qui travaille, qui est peut-être empoigné nous touche et nous intéresse et les détails sont miraculeux. Il y aussi un cavalier Louis XIII qui regarde par la fenêtre, même format et encore un mouvement juste, une action humaine, naturelle, simple, une parcelle de vie enfin. Pour le reste je le classe dans le rang de bons tableaux de genre bien soignés et qui sans les chefs d’œuvre que j’ai cité ne suffiraient pas à la gloire de Meissonnier. Ses portraits, lorsque la tête a seulement deux centimètres sont en carton et plus c’est grand, plus c’est mauvais.
Він фабрикант технічних трюків, я вклоняюся та й годі, він мене ніколи не зворушить. Але погляньте на маленькі портрети Бастьєна! Більшість зчинила б галас, якби я сказала, що вони набагато кращі за Мейссоньє. А проте це незаперечна правда.
C’est un fabricant de tours de force je salue et passe, il ne me touchera jamais. Mais regardez les petits portraits de Bastien ! La majorité crierait très fort si je disais qu’ils sont de beaucoup supérieurs à ceux de Meissonnier. Et pourtant c’est une vérité incontestable.
Але всі заздрісники користуються старим визнаним талантом, мов довбнею, щоб лупити по тих, хто видається їм небезпечним. Ніщо не зрівняється з Бастьєновими портретами. Заперечуйте його картини... нехай уже, ви можете їх не розуміти, але його портрети! Від початку світу й до наших днів нічого кращого не зроблено.
Mais tous les envieux se servent d’un vieux talent reconnu comme d’une massue pour taper sur ceux qui leur semblent dangereux. Rien ne peut se comparer aux portraits de Bastien. Contestez ses tableaux... passe encore, vous pouvez ne pas les comprendre, mais ses portraits ! Depuis le commencement du monde jusqu’à nos jours on n’a rien fait de mieux.
А якби мені не було соромно, що я не... Зрештою, якби я позувала для свого портрета, я б його не завжди чула... Це огидна перешкода, я не хочу принижуватися й... Ось що відбирає в мене половину мого таланту, бо я й портретів не можу писати, не зізнавшись... Це жахливо. Це неправда. Мені сниться. Портрет... Та портретами ж здобувають друзів, становище, цілі... світи... задарма.
Et si je n’étais pas honteuse de ne pas... Enfin si je posais pour mon portrait je ne l’entendrais pas toujours... C’est un empêchement abominable, je ne veux pas m’humilier et... Voilà quelque chose qui m’enlève la moitié de mon talent car je ne puis pas non plus faire de portraits sans avouer... C’est horrible. Ce n’est pas vrai. Je rêve. Le portrait... Mais on se fait des amis, des situations, des... mondes avec les portraits... gratis.
Це величезний засіб, який Бог у мене відбирає. Є чимало помітних, цікавих, впливових, веселих людей, яких я могла б написати, якби могла розмовляти... Але повсякчас бути в жасі від думки: ось він заговорить до мене, а я не почую!
C’est une ressource énorme que Dieu m’enlève. Il y a des gens en vue, intéressants, influents, amusants, que je pourrais faire si je pouvais causer... Mais être tout le temps terrorisée en pensant: il va me parler et je n’entendrai pas !
Бідна я.
Misère de moi.
Божидар, що був із нами, обідає в нас, і його батьки теж, а ввечері зʼявляється старий барон Лінзінген, і ми з нього кпимо, а він, певна річ, того й не помічає.
Bojidar qui était avec nous dîne ici et ses parents et le soir le vieux baron Linsingen s’amène et nous le blaguons sans qu’il s’en doute, bien entendu.
Примітки
Іван Тургенєв помер у Буживалі 3 вересня 1883 року (за новим стилем), тобто за чотири тижні до цього прощання на Північному вокзалі; промова Ренана на прощанні датована 1 жовтня 1883 року. «Два тижні» у Марі — приблизна оцінка. ↩