❦
Середа, 26 вересня 1883
Порив вітру перекинув картину, і вона добряче продірявлена, але не в постатях, а до того ж це можна полагодити.Mercredi 26 septembre 1883Le tableau renversé par un coup de vent est largement crevé, mais pas dans les figures et puis ça peut se réparer.
Тільки все це мене стомлює, а думка малювати поблизу Парижа мені огидна — немає тут досить широких обріїв. Я, мабуть, поїду до Бретані.
Seulement tout ça me fatigue et l’idée de peindre près de Paris me dégoûte, il n’y a pas d’horizons assez vastes. Je vais aller en Bretagne je crois.
Ця куховарка-фальшивий-Бастьєн уже сто років не приходила. Він, вочевидь, видужав.
Cette cuisinière de faux Bastien n’est plus venue depuis des siècles. Il est guéri, décidément.
Учора ввечері Поль викликав у мене таке обурення, що я думатиму про це довго. Він запевнив нас, ніби мій батько дуже любив свою невістку й часто з нею розмовляв. Поль сказав це, певно, з... Щоб підтримати гідність своєї дружини, чи не знаю чому, але це найнахабніша з брехонь. Мій бідолашний батько так і не змирився з цим шлюбом і терпіти не міг своєї невістки — це загальновідомо й там, і тут.
Hier soir Paul m’a causé une indignation si grande que j’y penserai longtemps. Il nous a affirmé, que mon père aimait beaucoup sa belle-fille et causait souvent avec elle. Paul l’a dit probablement par... Pour soutenir la dignité de sa femme ou je ne sais pourquoi, mais c’est le plus impudent des mensonges. Mon pauvre père ne s’est jamais calmé sur ce mariage et ne pouvait pas supporter sa belle-fille, c’est de notoriété publique là-bas et ici.
Так брехати, в очі, та ще й знаючи, що нам добре відомо, як воно є! Ах! Боже милосердний.
Mentir comme cela, en face et sachant que nous savons bien ce qui en est ! Ah ! Miséricorde.
А я обізвала його нахабою, дурисвітом, негідником, здатним на все тощо.
Moi je l’ai traité d’impudent, imposteur, de canaille, d’être capable de tout, etc.
І справді! Я змусила його повернути довіреність, підписану в консульстві. Моя довіра щезла.
Et en effet ! Je lui ai fait rendre la procuration signée au consulat. Ma confiance est partie.
Зрештою, сьогодні ввечері ми вже добрі друзі, я в примирливому настрої, ми багато говорили про мого батька. Згадували його кумедні вибрики, його дрібні безневинні химери, його оригінальні думки... Словом, я роблю йому честь, бачачи себе схожою на нього, і розчулююся аж так, що мушу закашлятися, аби це не було помітно. Бо ні за що на світі я не хочу розчулюватися... Зрештою, цього й не зрозуміли б, подумали б, що я граю комедію перед Полем або що я хвора.
Enfin ce soir nous sommes très bons amis, je suis d’humeur conciliante, on a beaucoup parlé de mon père. On a rappelé ses boutades amusantes, ses petites manies inoffensives, ses idées originales... Enfin je lui fais l’honneur de me voir semblable à lui et m’attendris au point d’être obligée de tousser pour que cela ne paraisse pas. Car pour rien au monde je ne veux m’attendrir... Du reste cela ne serait pas compris, on croirait que je joue la comédie devant Paul ou que je suis malade.
Тепер, ледве стримуючи сльози, я каюся, що не поїхала з мамою; я не була зобовʼязана, але це було б дуже добре, він був би щасливий; мої холодні розрахунки при маминому відʼїзді обертаються проти мене: я написала всього одну картину, та й та, може, погана, а опіки, які мала б прикрити жалоба, не йдуть на користь моєму здоровʼю. І, як з усім іншим, я розумію і збагну надто пізно.
Maintenant ayant peine à retenir les larmes je me repens de ne pas être partie avec maman, je n’y étais pas obligée mais ç’aurait été très bien, il aurait été heureux, mes froids calculs au moment du départ de maman se tournent contre moi, je n’ai fait qu’un tableau et il est peut-être mauvais, et les brûlures que devait abriter le deuil ne profitent pas à ma santé. Et comme pour tout le reste je comprends et je saisis trop tard.
Мене огортає якась ніжність до цього померлого батька. Так само я закохалася в Кассаньяка, відколи перестала його бачити. О! ні, мої враження не миттєві: лише силою думки, перевертаючи й перебираючи враження, почуття, я доходжу розуміння.
Je me prends d’une espèce de tendresse pour ce père mort. Comme je suis devenue amoureuse de Cassagnac depuis que j’avais cessé de le voir. Oh ! non, mes impressions ne sont pas immédiates, c’est à force de penser, de tourner et de retourner une impression, un sentiment que je me rends compte.
Тепер, коли образи забуто, я пригадую лише те, що було в моєму батькові доброго, оригінального, дотепного. Він був поривчастий і здавався легковажним та химерним чи вульгарним. Трохи черствості й хитрості, може... Та хто ж без вад, і я сама... Зрештою, я звинувачую себе й оплакую його.
Maintenant que les froissements sont oubliés je ne me rappelle que de ce que mon père avait de bien, d’original, de spirituel. Il était primesautier et semblait léger et baroque ou vulgaire. Un peu de sécheresse et de ruse peut-être... Mais qui est sans défauts, et moi-même... Enfin je m’accuse et je le pleure.
Якби я поїхала тоді... Це було б задля пристойності, бо почуття не було... Чи мало б це однаково заслугу? Не думаю.
Si j’étais partie alors... Ce serait par convenance car le sentiment n’y était pas... C’aurait-il été méritoire tout de même ? Je ne crois pas.
Я не мала цього почуття, і Бог покарає мене за це, але хіба я винна, що нічого не відчула тієї миті? І чи зарахується мені сьогоднішнє розчулення?
Je n’ai pas eu ce sentiment et Dieu m’en punira mais est-ce ma faute si je n’ai rien senti à ce moment-là ? Et puis l’attendrissement de ce soir me sera t-il compté ?
Так, якщо черствість першої миті заслуговує на кару.
Oui, si la dureté du premier moment mérite punition.
Чи відповідаємо ми за наші добрі чи погані справжні порухи? Треба виконувати свій обовʼязок, кажете ви.
Sommes-nous responsables de nos bons ou mauvais mouvements véritables ? Il faut faire son devoir dites-vous.
Не йшлося про обовʼязок; ми говоримо про почуття, а позаяк тоді я не відчула потреби їхати, то як судитиме мене Бог?
Il n’était pas question de devoir; nous parlons sentiment, et puisqu’alors je n’ai pas éprouvé le besoin de partir, comment serai-je jugée par Dieu ?
Чи судять людину за її мимовільними почуттями, чи за вчинками? Я брала б до уваги почуття: припустімо, вони добрі, але тоді людина — янгол... Ось я не мала ніжності, чи винна я? Ні, але я не була доброю, це було мимоволі, кажете ви, — звісно, як і всі наші почуття... Та мимовільне почуття, яке штовхає на підлоти чи ганебні вчинки, не стає від того менш лихим. Це й усе?
Est-on jugé selon ses sentiments involontaires ou selon les actes ? Moi je tiendrais compte des sentiments, supposez-les bons, mais alors on est un ange... Ainsi moi j’ai manqué de tendresse, suis-je coupable ? Non, mais je n’ai pas été bonne, ça a été involontaire, dites-vous, sans doute comme tous nos sentiments... Mais le sentiment involontaire qui vous fait faire des méchancetés ou des infamies n’en est pas moins mauvais pour cela. Est-ce tout ?
Я щойно сказала: штовхає; я ж нічого не вчинила; я відчула чи не відчула любові до вмирущого батька, а тепер шкодую. Так, шкодую, що не зазнала того пориву, що сьогодні ввечері.
Je viens de dire : faire; je n’ai rien fait; j’ai éprouvé ou je n’ai pas éprouvé d’amour pour mon père mourant et maintenant je le regrette.Oui, je regrette de n’avoir pas ressenti l’élan de ce soir.
А він помер, і це непоправно. І чого б мені вартувало поїхати виконати свій обовʼязок, бо це був мій обовʼязок — поїхати до вмирущого батька.
Et il est mort et c’est irréparable. Et qu’est-ce que ça m’aurait coûté d’aller faire mon devoir, car c’était mon devoir d’aller vers mon père mourant.
Я його не зрозуміла й не почуваюся цілком бездоганною; я не виконала свого обовʼязку. А треба було. Це вічний жаль. Так, я вчинила негарно, і я каюся, і мені соромно перед самою собою, що дуже тяжко. Я не хотіла б виправдовуватися, але хіба ж вам не здається, що мама мала б тоді мені про це сказати? Ах! Аякже! Усі мали лиш одну думку — не порушувати щоденного звичного плину; «Марі з матірʼю! Та це затримало б їх там на півроку! А якщо Марі лишиться, мати повернеться швидше». Ось як міркує родина. Але позаяк я краще за будь-кого знаю, що ця родина дурна, то навіщо на неї посилатися! На жаль, завжди зазнаєш якогось впливу, сам того не знаючи...
Je ne l’ai pas compris et je ne me sens pas tout à fait irréprochable; je n’ai pas fait mon devoir. Il fallait le faire. C’est un regret éternel. Oui, je n’ai pas bien agi et je m’en repens et j’en ai honte devant moi-même, ce qui est très pénible. Je ne voudrais pas m’excuser mais ne croyez-vous pas que maman aurait dû me le dire, alors ? Ah ! Bien ouiche ! On n’a eu qu’une pensée, c’est de ne pas déranger le train-train de tous les jours; « Marie avec sa mère ! ça les ferait rester six mois là-bas ! Et si Marie reste, sa mère sera plus vite revenue. » Voilà le raisonnement de la famille. Mais puisque je sais mieux que personne que cette famille est stupide, qu’ai-je à l’invoquer ! Hélas, on subit toujours quelque influence, sans le savoir...