Субота, 28 липня 1883

Божидар і Еміль Бастьєн приходять снідати. Божидарові здається, що він ширяє в хмарах, він заходив по Еміля додому, і його допустили побачити ательє відсутнього... Ось розмови на рік: «Бастьєн мені сказав», «Бастьєн зробив те», «Бастьєн мав по мене заїхати», «Я був у Бастьєна, коли...» тощо тощо. Ці двоє юнаків стануть дуже близькими друзями, і я в захваті, що зараховую їх до своїх вірних. Вони відкрили, що я страшенно кокетлива, і це бавить мене до нестями! Бо я спускаюся снідати в блузі із сірого полотна із закасаними вище ліктя рукавами. А оскільки ви надзвичайно гарна, додає Божидар, кокетство полягає в тому, щоб показуватися в такому вбранні, [Слова зачорнені: яке налякало б інших] жінок. Архітектор твердить, що я майже ніколи не матиму щирих порад, бо всі митці, яких він тут бачив, не є самими собою зі мною, що вони стають улесливими чи люб'язними... Окрім Жюля й нього, певна річ. А я говорю так, що наївний архітектор вірить у якусь ненависть до Жюля. Зрештою, те, що він каже, улесливе, але прикре... А проте Жюльян сам на сам цілком щирий, до того ж так добре відрізняєш спонтанні схвалення від поблажливих... Брехати можуть лише слова, не очі й голос! А ще архітектор бачив цих людей у Салоні чи за столом, але не в моєму ательє. Божидар іде з нами дивитися виставку конкурсу скульптури, я розмовляю там із Кабанелем, який оголошує, що премію з живопису дають Баше, від Жюльяна. Еміль Бастьєн каже, що з такою композицією, як моя остання, мене прийняли б на вступний конкурс до Школи. І він щирий. Сен-Марсо зі своїми гарненькими парадоксами загнав був мене під землю. Скульптури Школи знов додають мені відваги, принесли дерев'яний каркас, і я таки зроблю свій ескіз більшим, щоб розважитися... Щодня хтось є на обіді, але сьогодні ввечері нас прибуває п'ятеро осіб: Енгельгардти, Чернисецька, Сент-Аман, Байєль. Після обіду ми спускаємося до помешкання Пітошарів, де Розалі частує нас чаєм і де мій духовний син Луї-Жюль-Рене співає пісеньки з кафешантану. Цей славний смаглявчик бував у «Амбасадорів», ми відкрили це мистецьке минуле якийсь час тому. Багато сміялися, я не розважилася, думаючи про слави скульптури й малярства. А Тібоден дістав три франки на чай. Тібоден — це Луї, мені кумедно називати його, як міністра, і це прізвисько прийняли всі завсідники. Оскільки між теперішньою годиною й миттю, коли я пишу, мине років п'ятдесят, варто сказати, що Тібоден утік із Пруссії і під чужим іменем знову воював, хоч і дав слово честі більше не воювати в обмін на те, що його випустили на волю. Уявіть собі напади реакційних газет, жарти, пісеньки тощо про слово честі міністра. Який зв'язок між ним і Жюлем-Рене? Nesdo. Але з non-sens¹ можна зробити кумедні речі.