Неділя, 8 липня 1883

Тітка везе мене до Канроберів, під Версаль, у село Жуї-ан-Жозас. Чарівний маєток. Колишній мисливський павільйон, опоряджений з англійським генієм затишку, хоч і досить простий. Неможливо уявити собі сердечність, доброту, привітність цих людей. Маршал тримається з найбільшою церемонністю, маршальша божественна, Клер чарівна, а хлопчисько, якому лише десять, — просто ясочка. Я провела там три дні сама, тітка повернулася до Парижа після сніданку. Та попри їхню делікатність я багато страждала, я ніколи не звикну до свого нещастя. Це отруєння всього. Я дивилася на ці три дні з тривогою, вони минули... Але є врочиста, священна обіцянка повернутися на два тижні! Учора ввечері ми каталися в кареті, більшість часу минає в саду за балачками про ніщо. Я не працювала, ми ловили павуків замість малювати, я приношу звідти двох великих у слоїку, я звелю скопіювати їх на емалі. Я повертаюся на обід і застаю Енгельгардтів, попа й Дюсотуа. Я там писала... Етюд, мені отак спадають на думку безліч історій, я присутня при них, наче на виставі, або сама їх проживаю, тож лишається тільки оповісти, що бачила чи відчула. Це як сама реальність, уява дає ілюзію життя, лишається тільки спробувати передати свої враження. І жодної тези, а подія, історія, правдиві почуття, цікава ситуація. То навіщо ж це? Я не знаю, потреба, майже щодня я роблю кілька нотаток, вражень чи вигадок, але дуже рідко я роблю ескізи картин, із чого роблю висновок, що писати мені природно. Понеділок, 9 липня 1883 Я бачила молодик через ліве плече. Це дурість — вірити в такі штуки, але я в них вірю. Я матиму ще один поганий місяць у малярстві, як останній. Хай йому грець! Картина так навряд чи посунеться. Але потім я зроблю один... Боже мій, будь добрий до мене! Вівторок, 10 липня 1883 Ліпити з восьмої до полудня, малювати з першої до сьомої, а ввечері рисувати. Ось життя. Бо мені треба зробити рисунок для видання цього пана де Белліна. Допис «Нового времени» передруковано в «Юге» (російському). Це, певно, наробить галасу в Полтаві, бо мені дають дев'ятнадцять років, треба тільки відновити цифру, але якби я сказала двадцять чотири, сказали б двадцять дев'ять. Якби хоч після десяти чи дванадцяти годин праці був задоволений! Та ні, я маю жахливі гризоти, мені соромно за результат, і я хотіла б усе почати наново. Зрештою! Якби ж це бодай до чогось вело!