Субота, 18 червня 1883

Увага. Це маленька подія: я дала на сьогодні на одинадцяту ранку аудієнцію кореспондентові «Нового времени» (петербурзького), який просив її листом. Це дуже велика газета, і цей пан Багницький надсилає туди, серед іншого, нариси про наших паризьких художників, і оскільки «ви посідаєте серед них помітне місце, ви дозволите мені, сподіваюся, тощо».
Ага! Перш ніж зійти вниз, я лишаю його на кілька хвилин із тіткою, яка готує мій вихід, говорячи про мою молодість і всілякі речі, щоб показати нас у вигідному світлі. Він розглядає всі полотна й робить нотатки — коли я почала, де, в якому віці, і як, і подробиці, і... Зрештою... Я мисткиня, про яку кореспондент великої газети збирається написати нарис. Це початок, і все це завдяки відзнаці, і... Аби лиш допис був добрий; я не знаю достеменно, чи добре записано нотатки, бо я не все чула, і це навіть дуже прикро.
Тоні цілком віддає належне Бастьєнові, щодо якого я вдаю суворість; ми говорили про Мілле, і він сказав достеменно те, що я думала позавчора, тобто що Мілле — це враження і поетичний вияв природи, певний спосіб розуміти селянина, людину, привʼязану до землі, тоді як Бастьєн... Тоні не дуже любить його селян; чим він захоплюється, то це портретами — шедеври, каже він. Ще б пак. А «Жанна дʼАрк»? Це піднесене натхнення...
Зрештою, звідки взяли, що Бастьєн — найкращий живописець селян?.. Це безглуздя.
А я?
Ну, я трохи неспокійна — я ж, зрештою, позувала журналістові... А крім того, я мало говорила... Якщо він сприйме це за юнацьку соромливість, то буде чудово, але... Та однаково я могла б поговорити про красні мистецтва. Що я йому сказала? Як я трималася? Що він скаже? Ах! я була дурна.
Це тітка й Діна... все сказали — що? Я чекаю на цей допис із тривогою... І доведеться чекати тижнів зо два... Надто наполягали на моїй молодості... а я, погано спавши, мала втомлене обличчя, старіше за справжнє... Зрештою —