Четвер, 7 червня 1883

Луї-Жюль-Рене-Марі сьогодні вранці прийняв перше причастя. Ми були в церкві, а Божидар, засмучений, що отримав листа надто пізно, цілий день самовіддано клопочеться: він усе одно вважає себе хрещеним батьком, ще трохи — і вважатиме себе батьком. Церемонії, урочисті виходи, жалоба тощо, тощо. Усе це його тішить. А ввечері він веде Сніжка до цирку. До речі, ми садовимо його обідати з нами, щоб він добре запамʼятав цей памʼятний день. Цей бідолашний хлопчик шаленіє від радості, і за обідом він тримався з такою стриманістю й таким вірним чуттям, що мене це зворушило.
Я ніколи не бачила цієї церковної церемонії: усіх тих маленьких дівчаток у білому, що схилилися ниць, цієї такої чистої білизни, цих однакових дитячих поз... Враження чарівне, зі світлом свічок у глибині. Треба б знайти сюжет для цілком білої картини зі свічками. Причасниць не треба — Бастьєн уже написав одну...
Сент-Аман приходить увечері, і з ним нестерпно нудно.
Тітка бачила безліч екіпажів біля дверей архітектора.
Він сказав, що зможе прийти лише через два тижні, що зайнятий чимось дуже важливим, що не виходить зовсім, зовсім!..
Що через два тижні скаже, що це таке. І припускають, що це памʼятник Гамбетті... Хай би що це було, зрештою є тільки Жюль. До речі, я сама хочу стати Жюлем, хочу, щоб ця картина, яку я пишу, вийшла добре, добре, добре, добре.