❦
Субота, 12 травня 1883
Samedi 12 mai 1883
Я проводжу ранок у майстерні, балакаючи з тими паннами, і на хвильку ловлю Жюліана, щоб попросити його прийти подивитися на хлопчаків. Розумієте, я не хочу порад, а лише враження публіки, а Жюліан представляє добропорядну більшість.
Je passe la matinée à l’atelier à causer avec ces dames et j’attrape un instant Julian pour le prier de venir voir les gamins. Vous comprenez je ne veux pas de conseils, mais seulement l’impression du public, or Julian représente la majorité bien-pensante.
Він прийшов на обід, довелося послати по полотно до притулку; він подивився обидва — спершу хлопчаків. Їх шестеро, один, великий, стоїть майже спиною і показує на долоні щось невідоме пʼятьом іншим, що згуртувалися довкола нього.
Il est arrivé à dîner, il a fallu faire apporter la toile de l’asile; il a vu les deux, d’abord les gamins. Ils sont six, il y en a un grand presque de dos qui montre dans sa main on ne sait quoi, aux autres cinq groupés autour de lui.
Вулицю видно досить далеко, а вдалині дві чи три дівчинки, що йдуть геть. Він рішуче велить мені прибрати ліхтар, що стояв у лівому кутку, — і має рацію. Щодо решти, він вважає, що це оригінально, кумедно і що успіх майже певний. Набагато краще за двох хлопчаків на Салоні. Особливо розбишацький вигляд головного хлопчака, що вже починає ставати великим, — одного з тих, кого малі звуть великими. Що ж до жінок...
On voit la rue assez loin et au loin deux ou trois petites filles qui s’en vont. Il me fait carrément supprimer le réverbère qui était dans le coin à gauche, il a raison. Pour le reste il trouve que c’est original, amusant et que c’est un succès presque certain. Bien mieux que les deux gamins du Salon. Surtout le côté canaille du gamin principal qui commence à devenir grand, un de ceux que les petits appellent les grands. Quant aux femmes...
Одне слово, Жюліан був сьогодні ввечері бездоганний. Серйозний, делікатний, добрий. Він мене ані дражнив, ані кпив з мене. Я звертаю на це його увагу, і він каже, що поводиться відповідно до того, що я йому показую. І що я неабияк знову сідаю в сідло. І що ці два такі різні полотна справили б дуже велике враження. Він, схоже, вірить, що цього разу все серйозно. він мав піти Наші дами хотіли взяти його до цирку, але він лишився зі мною, ми говорили про «Святих жінок». Я пояснюю йому, як я це розумію. Ми добряче посміялися з драпувань Тоні. Хіба могли ці жінки мати гарні драпування з блакитного чи коричневого кашеміру. Вони місяцями ходили за Ісусом, це були революціонерки... Луїзи Мішель, знедолені тих часів; вони були поза елегантністю, поза модою...
Enfin Julian a été ce soir parfait. Sérieux, délicat, bon. Il ne m’a ni taquinée ni blaguée. Je le lui fais remarquer et il me dit qu’il est selon ce que je lui montre. Et que je suis joliment entrain de remonter sur ma bête. Et que ces deux toiles si différentes feraient un effet très grand. Il a l’air de croire que cette fois c’est sérieux. il devait aller Nos dames voulaient l’emmener au cirque mais il est resté avec moi, nous avons causé des Saintes femmes. Je lui explique comment je comprends cela. Nous nous sommes joliment moqués des draperies de Tony. Est-ce que ces femmes pouvaient avoir de belles draperies en cachemire bleu ou marron. Elles suivaient Jésus depuis des mois, c’étaient les révolutionnaires... Les Louise Michel, les réprouvées de ces temps là; elles étaient en dehors de l’élégance, de la mode...
А протягом тих днів, поки тривала велика драма, і суд, і страта, — хіба могли вони бути інакше, ніж у лахмітті чи майже? Жюліан каже, що це може бути щось величне або... провал. І щоб я стереглася Магдалини, бо я хотіла б вкласти в неї цілий світ, і що... У такому роді найбільші митці зазнавали поразок. Хай там що, я вже рушила! моя картина тут. Вона вже цілком готова. Я її бачу, я її відчуваю. Ніщо на світі нічого в ній не змінило б — ні подорож, ні натура, ні порада. Накиданий ефект подобається Жюліанові. Але це ще не те, чого я хочу. Я знаю, о котрій годині це має відбуватися, — о тій годині, коли контури розмиваються, спокій, що контрастує з тим, що щойно сталося. А вдалині людські постаті, які відходять, поховавши його; лише дві жінки лишилися, поринувши в заціпеніння. Магдалина в профіль, лікоть на правому коліні, підборіддя в долоні, і її око, що нічого не бачить, прикуте до входу в гробницю; ліве коліно торкається землі, ліва рука звисає.
Et pendant les jours qu’a duré le grand drame, et le jugement et le supplice est-ce qu’elles pouvaient être autrement qu’en haillons ou à peu près ? Julian dit que ce pourra être sublime ou... un four. Et que je prenne garde à Madeleine, car j’y voudrais mettre un monde et que... Dans cet ordre-là les plus grands artistes ont essuyé des défaites. Tant pis, je suis partie ! mon tableau est là. Il est tout fait. Je le vois, je le sens. Rien au monde n’y changerait rien, aucun voyage, aucune nature, aucun conseil. L’effet ébauché plaît à Julian. Mais ce n’est pas encore ce que je veux. Je sais à quelle heure il faut que ça se passe, à l’heure ou les contours se brouillent, le calme qui contraste avec ce qui vient de se passer. Et au loin des formes humaines qui s’en vont après l’avoir enseveli, les deux femmes seules sont restées plongées dans la stupeur. Madeleine de profil, le coude sur le genou droit et le menton dans la main avec son œil qui ne voit rien attaché à l’entrée du sépulcre, le genou gauche touche la terre et le bras gauche pend.
Інша Марія стоїть трохи позаду, затуливши обличчя руками й піднявши плечі; видно тільки її руки, і поза має виказувати вибух сліз, знемоги, спаду напруги, розпачу.
L’autre Marie est debout un peu en arrière, la tête dans les mains et les épaules soulevées, on ne voit que ses mains et la pose doit révéler une explosion de larmes, de lassitude, de détente, de désespoir.
Жінка, що сидить, буде найважча. У ній має бути заціпеніння, бунт, приголомшеність, розпач, знеможення і бунт! І саме цей бунт найтонше передати.
La femme assise sera la plus difficile. Il doit y avoir là de la stupeur, de la révolte, de l’ahurissement, du désespoir, de la prostration et de la révolte ! Et c’est cette révolte qui est la chose délicate à rendre.
Цілий світ. Цілий світ. Цілий світ. І це я за таке беруся? Що ж, так, це я, і це залежить лише від мене, і не зробити цього неможливо. Якщо Бог захоче. Ах! Він має знати, що я Його боюся і що я падаю на коліна, благаючи Його дозволити мені працювати. Я не заслуговую ні ласки, ні допомоги! Аби тільки Він дав мені робити.
Un monde. Un monde. Un monde. Et c’est moi qui entreprends cela ? Eh bien oui, c’est moi, et ça ne dépend que de moi et c’est impossible de ne pas le faire. Si Dieu veut. Ah ! Il doit savoir que je le crains et que je tombe à genoux pour le supplier de me permettre de travailler. Je ne mérite pas de faveur, ni de secours ! Mais seulement qu’il me laisse faire.
Але це може бути провал, провал в очах публіки. Та від того це не буде менш прекрасною річчю. А в мене будуть мої хлопчаки, щоб утішитися.
Mais ça pourra être un four, un four aux yeux du public. Ça n’en sera pas moins une belle chose. Et j’aurai mes gamins pour me consoler.
Це було б надто прекрасно.
Ce serait trop beau.
Я мало не забула сказати, що Жюліан, прийшовши, оголосив про почесну відзнаку як про річ певну.
J’allais oublier de dire que Julian en arrivant a annoncé une mention honorable comme une chose certaine.
Це справило на мене таке враження, що я про неї й забула, як бачите. Мистецтво — це більше, ніж це, і вище за це.
Ça m’a fait tant d’effet que je n’y pensais plus, comme vous voyez. L’art est plus que cela et au-dessus de cela.
Моя картина на Салоні мене не цікавить. Я зробила її за браком кращого і не маючи досить часу.
Mon tableau du Salon ne m’intéresse pas. Je l’ai fait faute de mieux et est n’ayant pas assez de temps.