❦
Середа, 25 квітня 1883
Mercredi 25 avril 1883
Виставка славетних портретів, створених від 1783 до 1883 року.
Exposition, des portraits célèbres faits de 1783 à 1883.
Ми з мамою йдемо туди. Я в чорній вовні, оздобленій грубим і широким чорним галуном. Сірий фетровий капелюшок із сірим серпанком навколо й сірою горлицею. Та зрештою головне те, що ми разів десять перестріли Сен-Марсо і що він багато зі мною говорив, а отже, мені здається, що я просто на сьомому небі.
Maman et moi y allons. Moi en laine noire garnie d’un gros et large galon noir. Chapeau de feutre gris à voile gris autour et une tourterelle grise. Enfin le principal c’est que nous avons rencontré Saint Marceaux dix fois et qu’il m’a beaucoup parlé et que par conséquent il me semble que je suis comblée.
Я червоніла багато, багато, і щоразу, а оскільки це мені на диво личить — то й на краще.
J’ai rougi beaucoup, beaucoup et chaque fois et comme cela me va à ravir tant mieux.
Ми ще побалакали з Жідами, з Рандуен, і ще з ким? З Гехтом. Який дає нам каталог. Про архітектора вже й не кажу: коли ми прийшли, хтось питав у нього: а Жюль тут? От бачите, панно, що ви не єдина. Тож ми його губимо й знаходимо знову аж під кінець, щоб поговорити з ним про Сен-Марсо, на якого ми дивимося здалеку, чи радше на якого ми не дивимося, бо я так боюся, щоб він не подумав, ніби я на нього дивлюся чи його шукаю, що весь час відвертаюся й намагаюся мати такий вигляд, наче уникаю його. А він наче й нас шукав, не зовсім... та зрештою.
Nous avons aussi causé avec les Jide, la Randouin et qui encore ? Hecht. Qui nous donne un catalogue. Je ne vous parle pas de l’architecte, lorsque nous sommes arrivées il y avait quelqu’un qui lui disait: est-ce que Jules est ici ? Vous voyez Mademoiselle que vous n’êtes pas la seule. Alors nous le perdons pour le retrouver vers la fin et lui parler de Saint Marceaux, que nous regardons de loin ou plutôt que nous ne regardons pas, car j’ai si peur qu’il ne croit que je le regarde ou le cherche que je me détourne tout le temps et tâche d’avoir l’air de l’éviter. Et lui a eu l’air de nous chercher pas tout à fait... mais enfin.
Зрештою я сідаю на лаву і він ще підійшов перемовитися словом перед тим, як піти. Архітектор і він стоять переді мною, і ми втрьох сміялися. Архітектор і я нерозбірливо, нам треба поговорити про адреси, що я просила кілька днів тому, і, може, тому, що він трохи помітив цю гру... Бо речі, які ми говорили, не давали приводу для сміху.
Enfin je vais m’asseoir sur une banquette et il est encore venu causer un instant avant de sortir. L’architecte et lui debout devant moi et alors nous avons ri tous les trois. L’architecte et moi Illisible, nous avons à causer des adresses demandées par moi il y [a] quelques jours et peut-être parce qu’il s’est aperçu un peu du manège... Car les choses que nous disions ne prêtaient pas à rire.
Зрештою він покидає нас, аби піти до свого кондитера, чию адресу архітектор у нього випитує. Цьому чоловікові, мабуть, це лестить: Еміль, певно, написав йому в листі, що ця юна особа обожнює його талант. Одне слово, ми ведемо брата Жюля з собою, щоб дорогою було з ким говорити про Жюля й про Генерала. Ах! Я геть пропала, це безкінечні обожнювання й пустощі. Ні, знаєте, кажу я йому, Жюль — це дружба, а Сен-Марсо — це кохання. Я люблю Жюля до нестями дружньою любовʼю, бути любою йому як друг було б мені дорого, дорого, дорого. А той інший...
Enfin il nous quitte pour aller chez son pâtissier dont l’architecte lui demande l’adresse. Il doit être flatté cet homme, Emile a dû lui dire dans sa lettre que cette jeune personne adore son talent. Enfin nous amenons le frère de Jules avec nous pour avoir à qui parler en chemin de Jules et du Général. Ah ! je suis tout à fait partie, ce sont des adorations et des enfantillages sans fin. Non, vous savez, je lui dis, Jules c’est l’amitié, Saint Marceaux c’est l’amour. J’aime Jules à la folie d’amitié, être aimée d’amitié par lui me serait précieux, précieux, précieux. Tandis que l’autre...
А ви — ви мій повірник.
Et vous, vous êtes mon confident.
А вони обоє. Та вони такі малі, що коли поставити одного на одного, ледве чи вийде один на зріст... Тут брат-натурник обурюється: Жюль не такий уже й малий! Та де там, він зовсім крихітний.
Et eux deux. Enfin ils sont si petits qu’en les mettant l’un sur l’autre ça en fait un à peine... Alors le frère modèle se récrie, Jules n’est pas si petit que ça ! Allons donc il est tout petit.
Зате в нього є чуприна! Це правда, а в Генерала її немає! І це теж правда. Коли архітектор помагає мені кепкувати з Жюля, я в захваті, бо тоді мені здається, що Жюль і сам у цьому спільник.
Mais il a des cheveux ! Ça c’est vrai et le Général n’en a pas ! C’est encore vrai. Quand l’architecte m’aide à rire de Jules je suis enchantée, alors il me semble que Jules en est complice.
Але якщо мої дурнички приймають із певною стриманістю, мене це засмучує, бо тоді я думаю, що це Жюль не хоче, аби я ним переймалася.
Mais si mes bêtises sont reçues avec une certaine réserve ça me chagrine, car je crois alors que c’est que Jules ne veut pas que je m’occupe de lui.
Зрештою, перекажіть йому, попередьте його гарненько, що це той інший — кохання, але що він — найдорожча дружба, і що завтра ввечері ми думатимемо про нього тієї миті, коли він вʼїжджатиме до Парижа.
Enfin dites-lui, prévenez-le bien que c’est l’autre, l’amour, mais qu’il est lui l’amitié la plus chère et que demain soir nous penserons à lui au moment où il entrera dans Paris.