❦
Середа, 18 квітня 1883
Mercredi 18 avril 1883
Знаєте, що я роблю? Беру участь у конкурсі в Жюліана.
Savez-vous ce que je fais ? Je fais un concours chez Julian.
Жіноча постать, вбрана, з руками. Це дуже негарно, але оскільки чоловічі майстерні теж змагатимуться в цьому конкурсі, є неймовірна надія здолати чоловіків — і ось я взялася... Подумайте лишень, серед них є такі, що дійшли до римського конкурсу! Судитимуть за чотири тижні, бо всі чотири майстерні робитимуть ту саму постать, кожна по черзі.
Une figure de femme vêtue, avec les mains. C’est très laid mais comme les ateliers des hommes le feront aussi ce concours, il y a l’impossible espoir de battre des hommes et me voilà partie... Songez donc, il y en a qui ont monté en loges ! Ce sera jugé dans quatre semaines, car les quatre ateliers vont faire la même figure chacun à son tour.
Якщо цього року я отримаю відзнаку, то просунуся швидше за Брезло, яка ще до Жюліана серйозно працювала. Та зрештою...
Si j’ai une mention cette année j’aurai marché plus vite que Breslau qui avant d’aller chez Julian avait travaillé sérieusement. Enfin...
Нічого нового. Минулого понеділка уроку перспективи не було — маленька Канробер захворіла на свинку. Але архітектор однаково прийшов, як і Брисбен, і я могла досхочу вихваляти Сен-Марсо. Сен-Марсо ліпить бюст Бастьєна. Ото буде день, коли я це побачу!
Il n’y a rien de nouveau. Lundi dernier il n’y a pas eu de leçon de perspective, la petite Canrobert ayant les oreillons. Mais l’architecte est venu tout de même ainsi que Brisbane et j’ai pu exalter Saint Marceaux. Saint Marceaux fait le buste de Bastien. Le jour ou je verrai ça !
Архітектор сказав, що Брезло дуже нещаслива. Схоже, у неї всілякі труднощі і ніхто нею не цікавиться; цього року її ледве прийняли. Я гадала зовсім навпаки.
L’architecte a dit que Breslau est très malheureuse. Il paraît qu’elle a toutes sortes de difficultés et que personne ne s’intéresse à elle, cette année elle a été admise à peine. Je croyais tout le contraire moi.
Вона була зла до мене, вона й досі розповідає про мене купу отруйних дрібниць, усі жарти, що в мене зірвалися з язика, і ті ноги, що їх намалював Шеппі. Вона завдає мені багато шкоди, бо незначущі речі, коли їх переказують, набувають велетенських розмірів. І все ж те, що сказав брат Жюля, мене засмутило. Замість тішитися невдачами цієї дівчини, я журюся через них. Серце стискається, і я одразу зворушуюся навіть за незнайомих, за ворогів.
Elle a été mauvaise pour moi, elle raconte jusqu’aujourd’hui un tas de niaiseries venimeuses sur moi, toutes les plaisanteries qui ont pu m’échapper et ces pieds peints par Schaeppi. Elle me fait beaucoup de tort, car les choses insignifiantes répétées prennent des proportions énormes. Eh bien ce qu’a dit le frère de Jules m’a fait de la peine. Loin de me réjouir des déboires de cette fille j’en suis atristée. Ça serre le cœur et je suis tout de suite émue même pour des inconnus, pour des ennemis.
на полях
Може, я виставляю себе надто доброю, і чи певна я, що десь у глибині, всупереч собі, наче ховаючись від самої себе, не задоволена? Ні, якщо вона нещаслива, мій талант від цього не більшає. То навіщо ж тішитися.
dans la marge Peut-être me fais-je trop bonne et suis-je bien certaine de ne pas être contente en quelque sorte malgré moi et comme en me cachant de moi ? Non si elle est malheureuse mon talent n’en augmente pas. Alors pourquoi se réjouir.
Бо всяка несправедливість глибоко мене обурює. Вона дуже талановита. Архітектор каже, що мій талант не поступається її таланту. Я скрикнула — сама скромність. Цей архітектор справді дуже поблажливий.
Parce que toute injustice me révolte profondément. Elle a beaucoup de talent. L’architecte dit que mon talent est égal au sien. Je me suis réecriée pleine de modestie. Cet architecte est vraiment bien indulgent.
Зрештою, Лефевр, Бугро й Тоні кажуть, що я отримаю щонайменше відзнаку. Покоївка чула їхню розмову з Жюліаном і переказала Розалі.
Enfin Lefèvre et Bouguereau et Tony disent que j’aurai une mention au moins. La bonne a entendu leur conversation avec Julian et l’a redit à Rosalie.
Якби ж я могла дістати медаль на конкурсі!.. Здолати дві чоловічі майстерні, двісті учнів. Але це неможливо... це було б таке потрясіння, наче я дістала відзнаку два роки тому. Я їх здолаю тоді, коли це вже не дивуватиме мене.
Si je pouvais avoir la médaille au concours !... Battre deux ateliers d’hommes, deux cents élèves. Mais c’est impossible... ce serait un saisissement comme si j’avais eu une mention il y a deux ans. Je les battrai quand ça ne m’étonnera plus.
А все ж мені здається, що небо потроху дарує мені відшкодування за лихо, яке мене спіткало.
Pourtant il me semble que le ciel est en voie de m’accorder des compensations pour le malheur qui m’a frappée.
Стоїть задушлива погода...
Il fait un temps lourd...
Завтра малюватиму голову.
Demain je peindra la tête.
У нас були вечори в суботу, неділю, понеділок і вівторок; сьогодні моя родина йде до Опери, а завтра — до Одетти.
Nous avions des soirées samedi, dimanche, lundi et mardi; ce soir ma famille va à l’Opéra et demain chez Odette.
А я працюю над своєю конкурсною роботою.
Moi, je fais mon concours.
Я щойно грала на фортепіано — почалося з двох божественних маршів Шопена й Бетговена, а потім я грала навмання сама не знаю що, і речі такі чарівні, що й досі слухаю себе. Чи ж не дивно! Тепер я не змогла б упіймати жодної ноти, а якби схотіла імпровізувати — не змогла б; для цього потрібна та година, та хвилина, сама не знаю що. А зараз у голові пропливають божественні мелодії; якби я мала голос, я співала б речі чарівні, нечувані, драматичні... Чому...
Je viens de jouer du piano, cela a commencé par les deux divines marches de Chopin et de Bethoveen et puis j’ai joué au hasard je ne sais quoi et des choses si ravissantes que je m’écoute encore. Est-ce drôle ! Je ne saurai en rattraper une seule note maintenant et si je voulais improviser je ne pourrais pas, il faut l’heure, la minute je ne sais quoi. Et maintenant il me passe par la tète des mélodies divines, si j’avais de la voix je chanterais des choses ravissantes, inconnues, dramatiques... Pourquoi...
Життя надто коротке. Не встигаєш нічого зробити!
La vie est trop courte. On n’a le temps de rien faire !
Я хотіла б ліпити, не перестаючи малювати...
Je voudrais sculpter sans cesser de peindre...
Не те щоб мені хотілося займатися скульптурою. Але я бачу прекрасні речі й відчуваю владну потребу передати те, що бачу. Я навчилася малювати, але малювала не тому, що мені кортіло створити ту чи ту картину. А тут я вмію вправлятися з глиною, щоб дати тіло своїм видінням.
Ce n’est pas de la sculpture que j’ai envie de faire. Mais je vois de belles choses et je sens le besoin impérieux de rendre ce que je vois. J’ai appris à peindre, mais je n’ai pas peint parce que j’avais envie de faire tel ou tel tableau. Tandis qu’ici je sais manier de la terre pour donner un corps à mes visions.
Сен-Марсо... Першим скульптором був Бог, що створив першу людину із земного праху й дав їй душу. Ось і все мистецтво пояснено.
Saint Marceaux... Le premier sculpteur était Dieu qui a fait le premier homme avec du limon de la terre et lui a donné une âme. Voilà tout l’art expliqué.
Виліпити постать із праху можуть усі великі таланти, з більшим чи меншим успіхом. Шапю, Дюбуа, Фальґʼєр, Барріас, Мілле. Але вдихнути в цей прах душу здатен лише Сен-Марсо. Найменші його бюсти живуть, розумієте! Це цілі життя, і в очах його камʼяних постатей видно їхнє життя. Вони таки живуть1.
Pétrir une figure avec du limon, tous les grands talents le peuvent avec plus ou moins de bonheur. Chapu, Dubois, Falguière, Barrias, Millet. Mais pour donner une âme à ce limon, il n’y a que Saint Marceaux. Les moindres bustes vivent, comprenez-vous ! Ce sont des existences entières et dans les yeux de ses figures de pierre on voit leur vie. Ils vivent enfin.
Примітки
За приміткою джерела, це місце в оригіналі англійською; англійське формулювання не збереглося, французьке видання подає: «Ils vivent enfin.» Можливо, англійською було лише слово «vie» перед цим реченням («life»). ↩