❦
Четвер, 1 березня 1883
Jeudi 1er mars 1883
Мій батько — справді неприємний і лихий чоловік. Можливо, причиною тому його хвороба, проте мені здається, що він не змінився. Цікаво те, що він видається роздратованим і невдоволеним, бачачи, що ми маємо в Парижі знайомства, він хотів би принизити й знищити всіх наших друзів і з нахабством на штиб Жюліанового вихваляє трьох старих міщан і пʼятьох старих чи молодих дурепок з тієї діри, що зветься Полтавою. На ці безглуздя не варто було б відповідати, тож я так і роблю. Але йому справді бракує делікатності й аж ніяк не бракує підступності, коли він скаржиться перед своєю сестрою, що його обсіли (а в нього окремий поверх), що він і хвилини не може побути в спокої і що ми бігаємо, висолопивши язика, за вечорами. Це, певна річ, безглуздо, але я не можу терпіти ці манери непристойні. Ми нічого одне одному не винні, і не годилося б, а певна чемність була б доречна. Чим я завжди захоплююся, то це тим, що зветься нахабством. Можливо, тому, що мені його — хоч би й для жартів — геть бракує.
C’est vraiment un homme désagréable et méchant que mon père. Il est possible que sa maladie en soit cause, pourtant il me semble bien qu’il n’a pas changé. Ce qui est curieux c’est qu’il paraît contrarié et mécontent de nous voir des relations à Paris, il voudrait humilier et détruire tous nos amis et avec un toupet à la Julian, il glorifie les trois vieux bourgeois et les cinq vieilles ou jeunes sottes de ce trou qu’on appelle Poltava. On ne devrait pas répondre à ces absurdités, aussi c’est ce que je fais. Mais il manque vraiment de délicatesse et il ne manque certainement pas de perfidie en se plaignant devant sa sœur qu’il est envahi, (il a un étage à lui) qu’il ne peut rester tranquille un instant et que nous courons la langue pendante après les soirées. C’est idiot sans doute mais je ne puis souffrir ces façons inconvenantes. Nous ne nous devons rien et on ne devrait et une certaine politesse serait bien venue. Ce que j’admire toujours c’est ce qu’on appelle le toupet. C’est peut-être parce que ce soit pour des plaisanteries j’en manque totalement.
Цей чоловік, плеканий, ніжений, біля якого кожен упадає, наче... А він пихатий, різкий, зухвалий... І, бачачи ці манери, люди поступаються. Тільки не я, я відступаю... Але інші... Бо це логіка байки... Бачачи, як хтось бере зухвалий тон, зрештою починаєш вірити, що він має на це право.
Cet homme choyé, dorloté, auprès de qui chacun s’empresse comme si... Eh bien il est arrogant, cassant, impertinent... Et en voyant ces façons on plie. Pas moi, moi je me retire... Mais les autres... Car c’est le raisonnement de la fable... En voyant prendre un ton impertinent on fini par croire qu’il en a le droit.
Життя — це лише плетиво злигоднів, але не для всіх.
La vie n’est qu’un tissu de misères, pas pour tous.
Очі мене непокоять, надто праве око; у дідуся була катаракта на правому оці, і мені здається, що в мене теж. Я показала його лікареві, тільки попросила нічого мені не казати, якщо буде щось серйозне, і він сказав, що це лише невелика короткозорість. Невелика — оце вже він добрий. Я бачу на третину ближче за всіх, а правим оком — більш ніж наполовину... Чи менш ніж наполовину. Лишалося б тільки померти... І цього разу вже по-справжньому.
Mes yeux m’inquiètent, surtout l’œil droit, grand-papa a eu la cataracte sur l’œil droit et j’ai l’idée que moi aussi. Je l’ai fait examiner par un docteur, seulement je l’ai prié de ne me rien dire s’il y avait quelque chose de grave et il m’a dit que ce n’est qu’un peu de myopie. Un peu il est bien bon. Je vois d’un tiers moins loin que tout le monde et avec l’œil droit plus de la moitié... Ou moins de la moitié. Il n’y aurait plus qu’à mourir... Et cette fois pour de bon.