❦
Субота, 13 січня 1883 - 1 січня
Samedi 13 janvier 1883 - 1er janvier
Зранку я послала по архітектора, щоб упорядкувати майстерню, але натомість ми проговорили про Ґамбетту, — а він же лотарингець, тож можете уявити, як його це захопило. Це він улаштовував жалобне покривало в Бурбонському палаці.
Dès le matin j’ai envoyé chercher l’architecte pour arranger l’atelier, mais au lieu de cela nous avons causé de Gambetta, en sa qualité de lorrain vous jugez s’il a été empoigné. C’est lui qui a arrangé le voile du Palais Bourbon.
Отож сьогодні ввечері наш бал, Коклен і Рейнхемберґ грають À la porte1, а потім ще маленьку оперетку, яку вони співають. Усе минає чудово, людей сила-силенна, молодиків багато, а дами надзвичайно вишукані. Герцогиня де Фітц-Джеймс, генерал і пані де Шаретт, панна де Шаретт, пані Джонстон (приятелька Шареттів) із дочкою, а ще Ґавіні, графиня Дюро, принцеса Бонапарт тощо. Словом, великий вечір, гарний котильйон. Але для мене все це таке порожнє, не було жодної душі, яка могла б мене зацікавити. Я мала намір бути дуже любʼязною з усіма, але, як на лихо, перед самим балом дістаю щось на кшталт вивиху; тож мушу рухатися якомога менше. О третій ми піднялися вечеряти до майстерні, і я зайняла стіл на помості разом зі Сент-Аманом, Алексісом, Дюсотуа й Емілем Бастьєном. Зібралося понад двісті осіб — попри листи з відкликанням запрошень, розіслані в останню хвилину якимось злим бовдуром. Запідозрили Соутцо, принаймні Алексіс. А я гадаю, що це радше Божидар, який посварився з моєю тіткою. Але, на щастя, великої шкоди це не завдало. Близько пʼятої ми залишилися своїм колом — з Мічкою й Емілем Бастьєном, який таки найкращий з усіх людей.
Enfin c’est ce soir notre bal, Coquelin et Reinchemberg jouent à la Porte, et puis une petite opérette qu’ils chantent. Tout se passe très bien, beaucoup de monde, des jeunes gens en quantité et des dames très chic. La duchesse de Fitz-James, le général et Mme de Charette, Mlle de Charette, Mme Johnston (amie des Charette) sa fille et puis les Gavini, comtesse Duros, la princesse Bonaparte, etc. Une grande soirée enfin, un beau cotillon. Mais c’est si vide pour moi, il n’y avait pas une âme pouvant m’intéresser. Je me proposais d’être très aimable pour tout le monde et joue à une espèce d’entorse que je me donne avant le bal; je suis obligée de remuer aussi peu que possible. A trois heures on monte souper à l’atelier et je prends une table sur l’estrade avec Saint Amand, Alexis, Dusautoy, Emile Bastein. Il y a eu plus de deux cents personnes, malgré des lettres de contre-ordre lancé au dernier moment par un méchant idiot quelconque. On a soupçoné Soutzo, Alexis au moins. Je crois que c’est plutôt Bojidar qui s’est brouillé avec ma tante. Enfin cela n’a pas énormément nui par bonheur. Nous restons vers cinq heures en famille avec Michka et Emile Bastien qui est bien le meilleur des êtres.
А сьогодні трагічна поява Соутцо — зелений, білий, блідий, зі сльозами на очах. Він навіть не знав, що вчора був вечір, ніколи, ніколи він не був би здатен на цю підлоту з листами тощо.
Et aujourd’hui entrée tragique de Soutzo, vert, blanc, pâle, les larmes aux yeux. Il ne savait même pas qu’il y eut soirée hier, jamais, jamais il n’aurait été capable de cette infamie des lettres, etc. etc.
навскоси
я ні гарна, ні добре вбрана. Наче навмисне. Пані Каншина, яка нас була покинула, попросилася на запрошення й прийшла з дочкою та іншими російськими дамами, відомими в домі пані Енгельгардт, яка теж сюди вчащає.
en travers je ne suis ni jolie ni bien habillée. C’est comme exprès. Mme Kanchine qui nous avait lâchées a demandé à être invitée et est venue avec sa fille et d’autres dames russes connues chez Mme Engelhardt qui vient là également.
Словом, він плакав, мало не до нестями. Усе це таки страхітливо, аби лиш моя теперішня холоднокровність не вилилася потім у напади розпачу, як це сталося після смерті великого, шляхетного, обмовленого, геніального Ґамбетти.
Enfin il a pleuré et puis lorsque presque d’inconscience. Enfin c’est tout de même épouvantable pourvu que mon sang-froid du moment n’aille pas se résoudre ensuite en accès de désespoir, comme c’est arrivé pour la mort du grand, du noble, du calomnié, du génial Gambetta.
Словом... Хай кажуть, що я ексцентрична... була такою, що я навіжена, що надто захопилася мистецтвом, що курю, що... хмелію, що малюю з оголеної натури, — усе це для декого тримається купи, що я була закохана в Кассаньяка, що що я була панні Акар віддали перевагу переді мною, що в Римі родина Антонеллі була проти шлюбу, що... Словом, усі ці більш чи менш правдиві речі, які я боялася почути про себе і які здавалися мені брехнею та вкрай принизливими жахіттями, а тепер я й сама готова повірити в їхню правдивість порівняно з тим, що кажуть нині. Але отаке — і про мене!! Є дівчата, які виходять у світ, фліртують, безперестанку бачаться з молодиками — у товаристві, поза ним, — яким говорять усяке, які, буває, навіть призначають побачення, а потім різні історії... Але я, замкнена в цій майстерні, — словом, мені нема чого вам казати, ви стежили за моїм життям...
Enfin... Qu’on dise que je suis excentrique... je l’ai été, que je suis toquée, que je donne trop dans les arts, que je fume que... je me grise, que je dessine d’après le nu, tout cela se tient pour certaines gens, que j’ai été amoureuse de Cassagnac, que que j’ai été Mlle Acard m’ait été préférée, que à Rome la famille d’Antonelli ait été contraire à un mariage, que... Enfin toutes ces choses plus ou moins vraies et que je craignais qu’on dise et qui me semblaient des mensonges et des atrocités si humiliantes et que à présent moi-même je suis prête à croire vraies en comparaison de ce qui se dit maintenant. Mais ça, et de moi !! Il y a des jeunes filles qui sortent, qui flirtent, qui voient continuellement des jeunes gens, dans le monde, dehors et auxquelles on dit, il arrive de donner même des rendez-vous et puis des histoires... Mais moi, enfermée dans cet atelier, enfin je n’ai rien à vous dire, vous avez suivi ma vie...
Я вже не знаю, що казати, чому вірити, як поводитися, і перед кожним бовдуром тремтітиму, наче винна перед суддею.
Je ne sais plus que dire, que croire, comment être, et devant chaque imbécile je vais trembler comme une coupable devant un juge.
І цей світ створив Бог, і все це діється з Його дозволу, і Він усюди...
Et ce monde a été créé par Dieu, et ceci se passe avec son autorisation, et il est partout...
Його не існує! Або ж... Або ж це Найвища Істота, яка не є Істотою, яка є найвищою сутністю, чиєї практичної користі я не бачу.
Il n’existe pas ! Ou bien... Ou bien c’est l’Etre suprême, qui n’est pas un Etre, qui est la suprême essence dont l’utilité pratique ne m’apparaît pas.
А Жюліан повірив, як і інші, з чужих слів у цілу купу підлот. Іще нещодавно він говорив про Дюма й казав нам із усмішкою, що часто розмовляє про мене з кимось, хто згадує про мене в домі Дюма, і що мною таки дуже цікавляться, і що завдяки тому, що він про мене каже, Дюма цікавиться цією дивною, цікавою істотою... Отож цей огрядний селюк, якого я мала за такого тонкого й симпатичного, говорить про мене так, що аж... Відтінки вловлюєш лише уривками, коли тобі щось переказують, це вже не те, треба ловити на льоту... Знаєте, ми з Жюліаном часто розмовляємо, і дуже довірливо, я — цілком відверто, як із кимось, хто знає мене напамʼять і перед ким хизуєшся своєю бувалістю; я вихвалялася, що я сильна, скептична, що про все говорю, що сміюся. Отож одного дня ми завели мову про моє серце, і він каже мені:
Et Julian, il a cru comme les autres et d’après les autres un tas d’infamies. L’autre jour encore il parlait de Dumas et nous disait avec un sourire qu’il parlait souvent de moi avec quelqu’un qui en parlait chez Dumas et que décidément on s’occupe de moi beaucoup et que grâce à ce qu’il dit de moi, Dumas s’occupe de cet être étrange, intéressant... Ce gros paysan que je croyais si fin et si sympathique parle donc de moi de façon à ne pas... On ne se rend compte des nuances que par échappées, lorsqu’on vous raconte quelque chose ce n’est plus ça il faut saisir au vol... Vous savez que souvent avec Julian nous causons et très intimement, moi en toute confiance comme avec quelqu’un qui me connaît par cœur et devant qui on a des fanfaronnades de roueries, je me vantais d’être forte, sceptique, de parler de tout, de rire. Donc l’autre jour on est amené à parler de mon cœur et il me dit:
— Ми можемо говорити одне одному все?
— Nous pouvons tout nous dire ?
— Та звісно ж, кажіть.
— Je crois bien, allez-donc.
— Ви сприймете це так, як належить... Знаєте, як чоловіки між собою.
— Vous le prendrez comme cela doit être pris... Vous savez, les hommes entre eux.
— Та кажіть-бо.
— Mais allez donc.
— Що ж, нещодавно я зустрів одного зі своїх приятелів, який вас бачив і чув про вас, і він каже мені: а що це за така-то панна, ти ж її знаєш, чи має вона... якісь... пригоди? Ви розумієте, на що він натякав. І от я йому відповів: любий мій, у неї є лише оце (показуючи на голову), решти не існує.
— Eh bien je rencontre l’autre jour un de mes amis qui vous avait vu et entendu parler de vous et qui me dit: qu’est-ce que c’est donc que Mlle une telle, tu la connais, est-ce qu’elle a... des... aventures ? Vous comprenez je gage. Et bien je lui ai répondu: mon cher il n’y a que ça (montrant la tête) le reste n’existe pas.
Отже, він не обурився, не сказав: та ви здуріли, та ви хіба не знаєте, хто це, тощо... Він просто висловив свою думку — що я живу лише головою, а серце й... решта для мене не існують. Додати нічого... Тож і не казатиму нічого. Я розчавлена. Усе це непоправно.
Ainsi il n’a pas été indigné, il n’a pas dit: mais vous êtes fou, mais vous ne savez donc pas qui c’est etc... Il a simplement répondu ce qui était son opinion, que je ne vivais que par la tête et que le cœur et le... reste n’existaient pas pour moi. Il n’y a rien à ajouter... Aussi ne dirai-je rien. Je suis à terre. Tout cela est irréparable.
Але якого ж реваншу треба було б, аби бодай розрадитися від стількох несправедливостей, стількох жорстокостей, стількох нещасть... А оскільки Бога немає, то й надії в мене немає.
Mais quelle revanche il faudrait pour seulement se consoler de tant d’injustice, de tant d’atrocités, de tant de malheurs... Et comme il n’y a pas de Dieu, je n’ai pas d’espoir.
Не подумайте, що цей бідолашний наївний Соутцо дозволив собі це сказати сам: я підштовхувала його до цього з невблаганною наполегливістю, поки мама була в сусідній кімнаті.
Il ne faut pas croire que ce pauvre et naïf Soutzo se soit permis de dire cela sans que je l’y ai poussé avec une insistance sans réplique et pendant que maman était dans la chambre à côté.
Отож я, що мала себе за таку горду, таку чисту і що аби вразити часто давала зрозуміти, ніби я дуже бувала... Це нікого не вражало, це здавалося цілком природним... Тож коли я кажу, що обожнюю Сен-Марсо, і це йому переказують, він зовсім не бачить у цьому захвату дівчини-мисткині, розпещеного дитяти, він бачить, можливо, виклики, заклики... у пошуках пригод... Але ж це було б жахливо!! Але ж від цього можна було б плакати тисячу років! Але де ж Бог?!!!
Ainsi moi qui me croyais si fière, si pure, et qui pour étonner laissais souvent entendre que je suis très rouée... Cela n’étonnait pas, cela paraissait tout simple... Ainsi lorsque je dis que j’adore Saint Marceaux et qu’on le lui répète, il n’y voit pas du tout un enthousiasme de jeune fille d’artiste, d’enfant gâtée, il y voit peut-être des provocations, des invites... à la recherche d’aventures... Mais ce serait horrible !! Mais ce serait à pleurer pendant mille ans ! Mais où est Dieu ?!!!
А коли з любові до театральних і романтичних речей я розповім це Жюліанові чи Бастьєн-Лепажу, привабливо, певна річ, і вони повірять у мою щирість, і обуряться разом зі мною, — а потім що? Це нічого не змінить. Нас обуриться двоє чи троє — та й по всьому.
Et quand par amour de choses théâtrales et romanesques, quand j’aurai dit cela à Julian ou à Bastien-Lepage, engageant bien entendu, et qu’ils me croiront sincères, et qu’ils seront indignés avec moi, et puis après ? Cela ne changera rien. Nous serons deux ou trois à nous indigner et voilà tout.
Боже мій, я хочу вірити в Тебе, не вірити означало б... померти з розпачу за таких обставин; Боже мій, зроби так, щоб усе владналося, чи радше щоб я заспокоїлася, щоб я тішила себе ілюзією, щоб... я знайшла розраду.
Mon Dieu, je veux croire en vous, ne pas croire serait... mourir de désespoir dans de telles circonstances, Mon Dieu faites que cela s’arrange ou plutôt que je sois rassurée, que je me fasse illusion que... je sois consolée.
На мить мені сяйнула думка побачитися з Кассаньяком чи написати йому.
J’ai eu un instant l’idée de voir Cassagnac ou de lui écrire.
Але як, із якого приводу? Про мене кажуть підлоти, ви знаєте, що це брехня, захистіть мене.
Mais quoi à quel propos ? On dit des infamies de moi, vous savez que c’est un mensonge, défendez-moi.
Він уже й не знає, чи я існую. Якщо він займає мої думки ось уже пʼять років, то я для нього не існую, ми ніколи не обмінялися й десятьма серйозними фразами наодинці. Він вірить у ці підлоти — а чом би й ні, ось уже понад чотири роки ми ми втратили одне одного з очей, а коли він мене бачив, мені було сімнадцять, я була романтична, навіжена, і рідні мене в цьому заохочували — люди слабкі, дурні й геть невиховані.
Il ne sait plus si j’existe. S’il occupe ma pensée depuis cinq ans je n’existe pas pour lui, nous n’avons jamais échangé dix phrases sérieusement seul à seul. Il y croit à ces infamies, pourquoi pas, voilà plus de quatre ans nous nous sommes perdus de vue et lorsqu’il m’a vue j’avais dix-sept ans j’étais romanesque, folle, et encouragée par les miens, des êtres faibles et imbéciles et sans aucune civilisation.
Примітки
À la porte (у Марі: «à la Porte») — назва пʼєси; усталеного українського перекладу назви немає, буквально — «За двері!». ↩