❦
Неділя, 3 грудня 1882
Dimanche 3 décembre 1882
Сніжить. Увесь цей місяць буде жахливо темний, я б залюбки опинилася на півдні. Але це неможливо.
Il neige. Tout ce mois-ci va être horriblement noir, je voudrais bien être dans le midi. Mais c’est impossible.
Я з дурості прохопилася цим бажанням перед Діною... І моя родина вже балакає про подорож, що одразу й відбиває в мене всяку до неї охоту.
J’ai la bêtise de laisser échapper ce souhait devant Dina... Et ma famille parle déjà de voyager, ce qui m’en dégoûte aussitôt.
У них це стурбованість хворобою, дарма що я вже стала кругленька, а надто — щастя весь час розкошувати в Монако. І ті самі міркування, що їх ваблять, мені огидні.
Chez eux c’est cette préoccupation de maladie malgré que je sois devenue ronde et surtout le bonheur de se prélasser tout le temps à Monaco. Et ces mêmes considérations qui les charment me répugnent.
Знову подорожувати, знову гаяти час, влаштовуватися... Та хіба я знаю. Уже наперед тхне втомою аж до сліз, і це доводить мене до сказу, наче я відчуваю, що мене таки змусять їхати...
Encore voyager, encore perte de temps, installations... Que sais-je. Cela sent par avance une lassitude à pleurer et j’en suis exaspérée comme si je sentais que je serai obligée de partir...
Ці люди нестерпні, і, слухаючи їх, я мимоволі весь час згадую розмови з «Роману в поштарки»1. Я можу говорити з ними лише різким тоном, що по праву обурює сторонніх, коли в мене вихоплюється, і вчора мій батько почав кричати на мене, доведений до краю моєю зневажливою й різкою манерою говорити з мамою та з тіткою. Та оскільки я не терплю, коли при мені підвищують голос, я кажу йому це з чарівним спокоєм.
Ces gens-là sont insupportables et malgré moi je songe toujours aux conversations du « Roman chez la postière » en les écoutant. Je ne puis leur parler que sur un ton dur qui choque à bon droit les étrangers quand cela m’échappe, et hier mon père s’est mis à crier contre moi exaspéré par ma façon méprisante et dure de parler à maman et à ma tante. Mais comme je n’admets pas qu’on élève la voix en me parlant je le lui dis avec un calme ravissant.
Я себе обожнюю, коли прибираю цього спокійного й лагідного вигляду, щоб закликати людей до порядку. Тоді він вийшов з-за столу. Сама думка, ніби на мене можна кричати, навіть не розсердила мене, такою божевільною вона мені видалася.
Je m’adore quand je prends cet air tranquille et doux pour rappeler les gens à l’ordre. Alors il est sorti de table. Cette idée de croire qu’on peut crier après moi, je ne m’en suis même pas fâchée tellement cela m’a paru fou.
Якщо я маю різкий вигляд, то це тому, що я вже ні за що не тримаюся, крім цієї марнославної заклопотаності роботою. Той спокій, що його відзначає Жюліан, — лише відстороненість і заклопотаність. Не лишилося нічого, крім безумного бажання досягти свого... Аби лиш я, як завжди, не розпорошилася по дорозі.
Si j’ai l’air dur c’est que je ne suis plus à rien sauf à cette vaniteuse préoccupation de travail. Ce calme que signale Julian n’est que du détachement et de la préoccupation. Il n’y a plus rien que le désir insensé d’arriver... Pourvu que selon l’habitude je ne m’éparpille pas en route.
Брезло написала портрет своєї сестри, на пленері. Ах! Боже мій, дай мені сили робити самі лише етюди, адже всі вони тієї думки, що мені треба опанувати ремесло, а потім роби, що хочеш. Я так добре все розмірковую, а сили не маю... Зрештою, те, що Брезло віддає мені належне... Це невиразно, та й... Коли добре знаєш своє ремесло, усе, що робиш, виходить добре або майже, тоді як у моїх руках наразі... Та що таке півроку, невже я не зможу потерпіти півроку цілих, відмовившись від усього, що мене тішило б писати, і робити самі лише етюди, і не гаяти часу. Невпинність зусилля, а потім...
Breslau a fait le portrait de sa sœur, en plein air. Ah ! mon Dieu donnez-moi la force de ne faire que des études puisque leur avis à tous est qu’il faut que je me rende maîtresse du métier, on fait ensuite ce qu’on veut. Je raisonne si bien et je n’ai pas la force... Enfin que Breslau me rend justice... C’est vague et puis... Quand on sait bien son métier tout ce qu’on fait est bien ou à peu près, tandis qu’entre mes mains actuellement... Qu’est-ce que c’est que six mois, ne pourrai-je patienter six mois entiers tout ce qui m’amuserait à peindre et ne faire que des études et ne pas perdre de temps. La continuité de l’effort, et puis après...
Примітки
Маріїн «Roman chez la postière» — імовірно, комічна сценка Анрі Моньє Le Roman chez la portière («Роман у консьєржки», 1855), що висміює балачки в консьєржевій комірчині. ↩