Понеділок, 27 листопада 1882

Я не беру участі в конкурсі, але все одно працюю в ательє, одна учениця позує мені, та ще й охоче, бо я віддам їй цей етюд.
Знищена Жюліаном, я не сміла попросити про це нікого, гадаючи, що це було б смішно з боку того, хто на дні, хто вже нічого не робить, хто тощо, тощо.
Тепер, коли він уже не може казати, що я нічого не роблю, бо я працюю в його брудній крамничці, він каже, що я тільки вдаю. Це обертається на приспів. Позавчора він каже, що я нічого не роблю всього лише два роки.
За ці два роки я п'ять місяців була хвора, а ще шість одужувала чи гарячкувала. За той час, що лишився, я зробила картину для Салону, жінку в натуральну величину на пленері в Росії, старого з Ніцци, «Терезу», «Ірму», «Діну». Це з великих картин; не рахую досить численних етюдів. Хай це й погано, не сперечаюся, але час над цим згаяв не якийсь там мій швець.
Зрештою, він вважає, що це має мене підстьобувати і що це, можливо, дотепно. Це доводить до сказу. Безперечно, мені не так пощастило, як Брезло, що живе в маленькому мистецькому гуртку, де кожне слово, кожен крок чимось живлять навчання. Та присягаюся вам, що я роблю все, що можу, в тому дурному, виснажливому й невіглаському середовищі, в якому опинилася.
У мене, безперечно, відбирають час, скажімо, вечорами, які Брезло використовує на рисунок, на композицію тощо, а мене відволікають і смикають бовдури, що мене оточують.
Середовище — це половина таланту, поки ти ще учениця; усе це надає мені вигляду холодної люті або ж вигляду відстороненого через те, що маю невідчепну думку.
Якби я не боялася накликати на себе ще лиха, я сказала б, що Бог несправедливий... Утім, ні, навіщо... Я бридка сама собі, я погладшала, плечі й без того вже були доволі широкі, руки міцні, але без колишньої пружності, а груди більшають. Я стаю мерзенна, нестерпна, я себе ненавиджу.

Примітки

Перелічені Марі роботи: салонна картина («La réunion au jardin», 1881); жінка на пленері в Росії (написана в Гавронцях улітку 1882 року); старий із Ніцци (натурний етюд); «Тереза», «Ірма» й «Діна» — усі великі полотна її головних робочих років у Жюліана, кожне з яких уособлює тижні чи місяці праці.