❦
Середа, 8 листопада 1882
Mercredi 8 novembre 1882
Я збожеволію! До Салону мені лишиться тільки чотири місяці... Чи готувалася я до нього? Мені потрібно було б шість місяців, щоб отямитися!
Je deviendrai folle ! Il ne me restera que quatre mois avant le Salon... M’y suis-je préparée. Il me faudrait six mois pour me remettre !
Ніхто не розуміє, в який стан це мене вганяє. Від цього можна збожеволіти, буквально! І ніхто тут цього не розуміє! Ці люди мерзенні, вони не моєї породи. Вони за сто тисяч льє від того, щоб бодай здогадатися, що ж воно таке — любов до мистецтва чи бодай проста амбіція!!
On ne comprend pas l’état ou cela me met. C’est à en devenir folle, littéralement ! Et personne ici ne comprend cela ! Ces gens sont ignobles, ils ne sont pas de mon espèce. Ils sont à cent mille lieues de se douter ce que cela pourrait bien être que l’amour de l’art ou simplement l’ambition !!
Хоч головою об камінь бийся. Вони думають, що я живу, що я існую! Що так може тривати. Вони мовби вважають за природне, що я ще й досі не вбила себе, вони гадають, що я мушу розважатися, і саме ця думка вганяє мене в невимовну лють. О! я більше ніколи сюди не приїду. Ніколи, ніколи, я більше не змарную жодного дня. Ах! який урок! Де ж той неспокій, що може замінити інтелектуальні насолоди, яких я себе позбавляю, який Помар того вартий...
C’est à se briser la tête contre une pierre. Ils pensent que je vis, que j’existe ! Que cela peut durer. Ils ont l’air de trouver naturel que je ne me sois pas encore tuée, ils trouvent que je dois m’amuser et c’est cette pensée qui me met dans des rages inexprimables. Oh ! je n’irai plus jamais ici. Jamais, jamais, je ne perdrai plus un jour. Ah ! quelle leçon ! Où est l’inquiétude qui peut remplacer les jouissances intellectuelles dont je me prive, quel est le Pomar qui mérite...
О! ніколи, ніколи, ніколи.
Oh ! jamais, jamais, jamais.
Якщо я кричу, то не тому, що мені не вдалося, бо справді не можна сказати, що я зазнала поразки, а майже навпаки... Тільки моє життя там, а тут я збожеволію.
Si je crie ce n’est pas parce que je n’ai pas réussi, car véritablement on ne peut pas dire que j’aie échoué, mais presque au contraire... Seulement ma vie est là-bas, ici je deviendrai folle.
А ще — о божевільна, бовдурка, дурна й невігласка, самовпевнена й нерозумна, я все це разом, бо мала б добре знати, що Помарів ніколи не знаходять, коли шукають, це стається само собою, тоді як, якщо я не працюватиму, мені лишиться хіба що померти, а досягають чогось лише невпинною й послідовною працею. Я вже не знаю, що кажу.
Et puis ô folle, imbécile, stupide et ignorante, présomptueuse et bête, je suis tout cela, car je devrais bien savoir que l’on ne trouve jamais en cherchant des Pomar, ça se fait tout seul, tandis que si je ne travaille pas, je n’aurai qu’à mourir et on n’arrive qu’en travaillant sans cesse et d’une façon suivie. Je ne sais plus ce que je dis.
Ми поїхали з візитом до пані та панни Моллер, які мешкають у губернатора, що одразу вийшов до вітальні і, як кажуть, людина розумна. Потім — до пана й пані Абаза; Абаза — колишній мільйонер, чий дім у Полтаві дуже схожий на палац. Там є навіть карарський мармур і картина Айвазовського.1
Nous sommes allés rendre leur visite à Mme et Mlle Moller qui habitent chez le gouverneur qui est venu tout de suite au salon et qui est à ce qu’on dit intelligent. Puis chez M. et Mme Abaza, Abaza est un ci-devant millionnaire et dont la maison à Poltava ressemble fort à un palais. Il y a même un marbre de Carrare et un tableau d’Ayvosonsky.
Сьогодні ввечері в театрі — аматорська вистава, зала повна, ми у двох ложах. Пані Абаза й панна Моллер приходять до нас, а потім ми виходимо в коридори, так заведено; я — щоб показатися в кращому світлі, бо торік мене бачили в театрі в дорожній сукні й вельми негарну. Тут є всі й немає нікого.
Ce soir au théâtre, spectacle d’amateurs, la salle est pleine, nous sommes dans deux loges. Mme Abaza et Mlle Moller viennent nous voir et puis nous allons voir dans les couloirs, c’est reçu; moi pour me faire bien voir, parce que l’année dernière on m’a vue au théâtre en robe de voyage et fort laide. Il y a tout le monde et personne.
А потім.
Et puis.
Примітки
Іван Айвазовський (1817–1900) — російсько-вірменський мариніст, найуславленіший російський художник своєї доби. ↩