❦
Пʼятниця, 6 жовтня 1882
Vendredi 6 octobre 1882
Є такий собі особливий папір, на якому роблять малюнки для часопису «La Vie Moderne», і дістати його можна тільки там; коротше, Жюліан дає мені записку до секретаря редакції Ґетші, кажучи, що я опинюся там серед усього, що є відоме, славетне і впливове в сучасній школі. Та ми нікого там не побачили, окрім цього пана Ґетші, який вийшов дати мені аркуш, пояснити, як ним користуватися, і передати свої вітання Жюліанові. Усе це дуже-дуже швидко. Тож якщо це й «двері», як казав Жюліан, то цього разу вони ще не відчиняються.
Il y a un certain papier sur lequel on fait des dessins pour la « Vie Moderne » et on n’en a que là, bref Julian me donne un mot pour le secrétaire de la rédaction Gaetchy en disant que je vais là me trouver avec tout ce qui est connu, célèbre et puissant dans l’école moderne. Nous n’y avons vu personne que ce M. Gaetchy qui est venu me donner la feuille, me dire comment on s’en sert et de faire ses compliments à Julian. Le tout très vite, très vite. En sorte que si c’est « une porte » comme disait Julian, elle ne s’ouvre pas encore cette fois.
Записка Жюліана просила паперу, називала моє імʼя й додавала: це учениця майстерні і «неабихто», підкреслено. Та в цього журналіста, можливо, був хтось цікавий або якась справа... Що ж до Жюліана, ми знову сперечалися годину, щоб урешті дійти однієї думки, а починали ж ми саме з неї, тільки наша красномовність завжди заводить нас на манівці, а тема — це завжди моя робота, моє мистецтво, моя нетерплячість, мої розрахунки тощо, тощо. Він каже, що я розпорошуюся, що в моєму мистецькому віці треба зариватися носом у роботу й не думати про картини; я хотіла, щоб він це сказав. Він знову повторює, що ставив мене вище за Брезло, нагадує мені, з якими тяжкими зусиллями вона здобула свою медаль... (майстерні) і дала собі раду зі своїм живописом, з якими муками, з якою впертістю. І що мені треба працювати, а не виснажуватися в передчасних спробах.
Le mot de Julian demandait du papier disant mon nom et ajoutant: c’est une élève de l’atelier et quelqu’un souligné. Mais ce journaliste avait peut-être quelqu’un d’intéressant ou une affaire... Quant à Julian, nous nous sommes encore disputés pendant une heure pour en arriver à être du même avis et nous avions même commencé par là, seulement notre éloquence nous fait toujours divaguer et le sujet c’est toujours mon travail, mon art, mes impatiences, mes calculs etc. etc. Il dit que je m’éparpille, qu’à mon âge artistique on a le nez fourré dans son travail et l’on ne songe pas aux tableaux, je voulais le lui faire dire. Il me répète encore qu’il m’estimait au dessus de Breslau, il me rappelle avec quels efforts pénibles elle a eu sa médaille... (d’atelier) et s’est débrouillée dans sa peinture, avec quelles peines, quelle ténacité. Et que je dois travailler et ne pas me consumer en tentations prématurées.
Це чистісінька правда, він дуже суворий.
C’est bien vrai, il est bien dur.
Треба бути божевільною, щоб розраховувати на диво, яке змусило б мене зробити картину понад мої сили... Адже навіть за моїми ж розрахунками в мене ще півтора року до рівня Брезло-1881? Так, це чистісінька правда, але дуже гірка. Зрештою, Жюліан пояснив мені, якою низкою зусиль, яким терпінням, якою тяглістю праці ті, хто хоче чогось досягти...
Il faut être folle pour compter sur un miracle qui doit me faire faire un tableau au delà de mon pouvoir... Puisque même d’après mes calculs, j’ai un an et demi avant d’en être au Breslau-1881 ? Oui c’est bien vrai, mais c’est bien dur. Enfin Julian m’a expliqué par quelle suite d’efforts, par quelle patience, quelle continuité de travail ceux qui veulent arriver...
Мені здається, що я робила все... А проте ні, адже й Тоні каже, що я роблю не так, як треба. Вони мають рацію, але це дуже гірко. Так, гірко не
Il me semble que je faisais tout... Pourtant non, puisque Tony aussi dit que je ne fais pas comme il faut faire. Ils ont raison, mais c’est bien dur. Oui, c’est dur de ne pas
Примітка упорядників
[Аркуші 121—124 вирвані]
[Feuillets 121 à 124 arrachés]
[низ сторінки 124]... що сприймаю спокійно... Правда, що в мене є це відчуття, мені здається, що це лише питання часу... Аби лиш він не був надто старий... Надто заклопотаний реальними речами, надто далекий від усієї тієї поезії, яку матиму лише я... Так каже Жюліан... Так думаю і я... Зрештою, поки він не був одружений, у мене могли бути страхи, тривоги... Але це сталося, і боятися більше нема чого...
[bas de la page 124]... que prends avec sérénité... C’est vrai que j’ai ce sentiment-là, il me semble que ce n’est qu’une question de temps... Pourvu qu’il ne soit pas trop vieux... Trop occupé de choses réelles, trop sorti de toutes les poésies que j’aurai que cela moi... C’est ce que dit Julian... C’est ce que je pense... Enfin tant qu’il n’était pas marié je pouvais avoir des craintes, des inquiétudes... Mais c’est fait, il n’y a plus rien à redouter...
Я наче кажу: ногу мені відтяли, вона більше не болітиме... Лишається тільки чекати тієї миті або ж... Дійти переконання, що це було ще не те і що я ще не зустріла Того, хто має бути. Коли Жюліан про це говорить, мені здається... Зрештою, усе це повертається, і я певна, що це вічне... А проте чим тоді пояснити, що я така спокійна... У книжках страждають... А я ніколи його не бачу й чекаю з таким спокоєм...
J’ai l’air de dire: ma jambe est coupée, je n’y aurai plus mal... Il n’y a qu’à attendre le moment ou bien... En arriver à cette conviction que ce n’était pas encore cela et que je n’ai pas encore rencontré Celui qui doit être. Quand Julian m’en parle il me semble... Enfin tout cela revient et je crois bien que c’est éternel... Pourtant comment expliquer alors que je sois si tranquille... Dans les livres, on souffre... Moi je le vois jamais et j’attends avec une tranquillté...
Саме цей Жюліан, змушуючи мене про це говорити, надає всім цим мріям видимості реальності. Отже, Жюліан — мій повірник, єдиний у світі, хоч у ньому, можливо, й немає всієї тієї висоти й глибини, з якою я хотіла б бути зрозумілою... Я в ньому сумніваюся, бо він кілька разів мав вигляд, ніби вважає можливими деякі речі... Зрештою, що якби Кассаньяк захотів, він міг би зробити зі мною все що завгодно. Він змусив би вас вийти з кімнати опівночі. Так, але я б його зневажала. Так, бо я мала до нього цілковиту довіру і ще матиму, і це, можливо, тому, що я з чистішого єства, ніж інші. Якби він сказав мені лягти спати поруч із ним, я не вбачала б у цьому нічого, окрім справжнього сну, та ще й сперта на його плече, як на священний вівтар. Зрештою, я люблю проходити зовсім близько повз те, що було б брудним чи фатальним і від чого, як я вважаю, мене береже моя гордість. Я не хочу допустити, щоб мене мали за таку, як усі... І часто, на жаль, я мала вигляд, ніби пристаю на розмови чи припущення, удаючи, ніби не розумію й не припускаю можливості...
C’est ce Julian qui en m’en faisant parler donne à toutes ces rêveries un semblant de réalité. Donc Julian est mon confident, le seul au monde bien qu’il n’y ait peut-être pas en lui toute la hauteur et toute la profondeur avec laquelle je voudrais être comprise... Je doute de lui parce qu’il a eu plusieurs fois l’air de croire possible des choses... Enfin que si Cassagnac avait voulu il aurait pu faire tout de moi. Il vous aurait fait quitter votre chambre à minuit. Oui, mais je l’aurais méprisé. Oui, parce que j’avais en lui toutes les confiances et que je les aurai encore et que c’est peut-être parce que je suis d’une essence plus pure que les autres. Il m’aurait dit d’aller dormir à côté de lui que je n’y verrais pas autre chose que de dormir véritablement et encore appuyée à son épaule comme à un autel sacré. Du reste j’aime bien passer tout près de ce qui serait salissant ou fatal et dont je me crois préservée par mon orgueil. Je ne veux pas admettre qu’on me suppose comme tout le monde... Et souvent hélas j’ai eu l’air d’acquiescer à des conversations ou des suppositions en prenant l’air de ne pas comprendre et de ne pas admettre la possibilité...
Отож я не проти, щоб казали, що я божевільна, і щоб мої вибрики розуміли саме як такі, а не як учинки звичайні й природні.
Ainsi je veux bien qu’on dise que je suis folle et que mes extravagances soient comprises comme telles mais non comme des actes ordinaires et naturels.
Я щомиті бачу, що в реальному житті це не так, і не можу позбутися своїх ілюзій... От цей орлеаніст Тоні, гадаю, розуміє той бік, який, можливо, вислизає від Жюліана — я кажу «орлеаніст» переносно... Бо він такий сірий, ні! Це дивовижно, як цей чоловік змарнував життя, яке могло б бути блискучим. Син уславленого батька, він цілком природно опинився у сприятливому, блискучому, чудовому середовищі. Сам він мав досить таланту, щоб посісти одне з перших місць у світі мистецтва. До того ж гарний, як рідко хто буває, почесна медаль у тридцять два роки. Словом, усе... І що ж він із цим зробив?
Je vois à chaque instant qu’il n’en est pas ainsi dans la vie réelle et je ne puis perdre mes illusions... Tenez cet orléaniste de Tony comprend je crois ce côté qui échappe peut-être à Julian-Je dis orléaniste au figuré... Car il est d’un terne, Non ! C’est extraordinaire, comme ce garçon a gaspillé une existence qui aurait pu être splendide. Fils d’un père illustre il s’est trouvé tout naturellement dans un milieu propice, brillant et admirable. Lui-même a eu assez de talent pour occuper une des premières places dans le monde des arts. Avec cela beau comme on l’est rarement, médaille d’honneur à trente-deux ans. Tout enfin... Et qu’en a-t-il fait ?
А підсумовує все те, що в сорок чотири чи пʼять років, маючи на вигляд не більше тридцяти пʼяти, він носить білі бавовняні шкарпетки й повстяні капці! І то в себе вдома, серед усієї тієї поезії, яку могла б мати майстерня. Ні пригод зі світськими жінками, ні кохань із вродливими створіннями... Він привʼязується, наче бридкий старий, до дрібних пройдисвіток, що з нього кепкують, і має наразі звичку! До малої Рен, найнікчемнішої, найбезбарвнішої з вуличних дівок, такої собі присадкуватої кубушки з мармизою дохлого поросятка, яка має цілком буржуазний вигляд і... цілковиту любʼязність до першого-ліпшого сутенера.
Ce qui résume tout c’est qu’à quarante-quatre ou cinq ans, n’en paraissant que trente-cinq au plus, il porte des chaussettes de coton blanc et des pantouffles en feutre ! Et ça chez lui, au milieu de toutes les poésies que pourrait avoir un atelier. Ni aventures avec des femmes du monde, ni amours avec de belles créatures... Il s’attache comme un vieux laid à des petites gre-dines qui se moquent de lui et a pour l’heure une habitude ! Pour la petite Reine la plus insignifiante, plus insipide des rouleuses, une espèce de pot à tabac à face de petit cochon mort qui a toutes les apparences bourgeoises et des... amabilités complètes pour les premiers Alphonse venus.
Це Ірма втаємничує мене в ці гарненькі речі. Зрештою, Ірма — це зрозуміло, вона кумедна, пройдиста, порочна, весела, ну, або візьміть гарних дурепок, але оце!...
C’est Irma qui me met au courant de ces jolies choses. Enfin Irma ça se comprend, elle est drôle, rouée, vicieuse, gaie, ou bien prenez de belles bêtes mais ça !...
Жюліан у цьому нічого не тямить, а я, хоч і визнаю, що це зашкарублий, старосвітський і забутий чоловік, бачу його трохи... поза цим--- поблажливішими очима--- З дрібкою поезії тут можна було б відкрити натуру делікатну, дуже наївну, молоду попри роки й таку, що потерпає від браку впевненості, який відтісняє його на другий план. Дуже артистичний, він обожнює вірші й говорить про них трохи по-прюдомівськи... Зрештою, як і про все... Словом, сентиментальна основа, яка мені доволі подобається. У його наївних і своєрідно шанобливих привʼязаностях до дрібних страховиськ, певно, криється велика потреба ніжності... Він, мабуть, обирає їх тихих і безбарвних, гадаючи знайти більше... чесноти, більше невинності, ніж у вродливих веселих і мінливих дівчат.
Julian n’y comprend rien et moi tout en constatant que c’est un garçon moisi, vieille école et oublié, je le vois un peu... au delà--- avec des yeux plus indulgents--- Avec un peu de poésie on pourrait découvrir là une nature délicate, très naïve, jeune malgré les années et souffrant du manque d’aplomb qui le relègue au second plan. Très artiste, il adore les vers et en parle un peu en Prudhon... Comme de tout du reste... En somme un fond sentimental qui me plaît assez. Il doit y avoir dans ses attachements naïfs et en quelque sorte respectueux pour des petites horreurs, un grand besoin de tendresses... Il doit les prendre calmes et ternes croyant trouver plus de... vertu, plus d’innocence que dans de belles filles gaies et changeantes.
А зрештою, він же має добре знати, що Рен чи будь-яка їй рівня так само мінливі... Здається, він це знав, плакав через це й однаково повертався.
Et en somme il doit bien savoir que Reine ou une équivalente sont aussi changeantes... Il paraît qu’il l’a su, qu’il en a pleuré et qu’il y est retourné.
Ірма каже, що він наче старий дід, принаймні душею... Сподіваюся... Заради нього. Якби мене було дванадцятеро, одна з тих дванадцятьох зайнялася б [цим] чоловіком і повела б із ним сентиментальну гру.
Irma dit qu’il est comme un vieillard au moral du moins... Je l’espère... Pour lui. Si j’étais douze, une de ces douze irait s’occuper de [ce] garçon et faire du sentiment avec lui.
Я певна, що в нього були б пориви, ніжності, зачаровані слова, які були б чарівні, і водночас прюдомівські речі, що руйнували б цей чар... Я гадаю... я завжди змушена казати: я гадаю або мені здається, бо я ні авторка, що вигадує, ні жінка, що жила, тож я гадаю, що нещасний чоловік легко може бути цікавим; він страждає, утішати — це чудово! Та щойно його втішено, те, що штовхало тебе до нього, уже не існує: коли він стає щасливим, задоволеним, веселим, йому дуже важко не бути банальним або принаймні не вразити тебе якимось виявом радості чи вдоволення, що позбавляє поетичного карбу твою відданість, яка перестає бути місією, милістю, небом і стає простим союзом із чоловіком, як усі інші, який, не маючи більше ні зітхань, ні сліз, стає гіршим за інших уже через те, що... Сумно те, що мій рибалка нікудишній і що він мені набрид... Хтозна... Чи зуміла б Брезло 1880 року виконати такий важкий пленер.
Je suis sûre qu’il aurait des élans, des tendresses, des paroles charmées qui seraient charmants et en même temps des choses prudhommesques qui détruiraient le charme... Je crois... je suis toujours obligée de dire: je crois ou il me semble n’étant ni un auteur qui invente ni une femme qui a vécu, donc je crois qu’un homme malheureux peut facilement être intéressant; il souffre, consoler est adorable ! Mais dès qu’il est consolé ce qui vous avait poussé vers lui n’existe plus, devenu heureux, content, gai, il lui est bien difficile de ne pas être vulgaire ou tout au moins de ne pas vous blesser par quelque manifestation de gaieté ou de contentement qui enlève le cachet poétique à votre dévouement qui cesse d’être mission, charité, ciel et devient une simple association avec un homme comme les autres qui n’ayant plus ni soupirs, ni larmes devient moins que les autres par ce fait même que... Ce qu’il y a de triste c’est que mon pêcheur n’est pas bon et que j’en suis fatiguée... Savoir... En 1880 Breslau aurait-elle réussi un plein air aussi difficile.
Але я їду на місяць...
Mais je pars pour un mois...