Середа, 6 вересня 1882 — Зошит 096

CZ ENUKFR

Він помилився... Але я займаюся мистецтвом так, як займалася б чимось іншим... З розумом і вправністю, ось і все. То чому ж я малювала крейдою голови на столах, де грали в карти в селі, коли мені було чотири роки? Усі діти малюють. І чому це постійне бажання малювати, спроби з гравюр, іще в Росії, а потім у Ніцці, дванадцятирічній, мені дали Бенсу, який приходив двічі-тричі на тиждень і з яким ми по годині малювали чи писали фарбами. Там у мене знайшли надзвичайні здібності... Це тривало два роки... потім, усе шукаючи справжньої науки, я мала ще двох-трьох учителів, кожен з яких дав мені по два-три уроки, тобто з якими я працювала по дві-три години. Зрештою, добре придивившись, я виявляю, що завжди було бажання вчитися, пориви, спроби — і нікого, хто б цим керував, а потім подорож до Італії, Рим... Бо в романах розповідають, що очі одразу мають здатність помічати прекрасне, а в мене, зізнаюся, очі розплющуються потроху, щоб бачити красу, тобто якості живопису... Зрештою... Я втратила впевненість, я втратила відвагу, мені чогось бракує —

Il s’est trompé... Mais je fais de l’art comme je ferais autre chose... Avec intelligence et adresse voilà tout. Alors pourquoi ai-je dessiné des têtes à la craie sur les tables où l’on jouait aux cartes à la campagne quand j’avais quatre ans ? Tous les enfants dessinent. Et pourquoi le désir continuel de dessiner, les essais d’après des gravures, en Russie encore, puis à Nice à douze ans on m’a donné Bensa qui venait deux ou trois fois par semaine et avec qui nous dessinions ou peignions une heure. Là on m’a trouvé des dispositions extraordinaires... Ca a duré deux ans... puis toujours cherchant la vraie instruction j’ai eu deux ou trois autres maîtres qui m’ont chacun donné deux ou trois leçons, c’est-à-dire avec lesquels j’ai travaillé deux ou trois heures. Enfin en cherchant bien je découvre qu’il y a toujours eu le désir d’apprendre, des élans, des tentatives et personne pour diriger ça et puis le voyage en Italie, Rome... C’est que dans les romans on raconte qu’on a tout de suite des yeux pour découvrir les belles choses, et moi j’avoue que mes yeux s’ouvrent petit à petit pour voir les beautés, c’est-à-dire les qualités des peintures... Enfin... J’ai perdu confiance, j’ai perdu courage, il me manque quelque chose-