❦
Четвер, 17 серпня 1882
Jeudi 17 août 1882
Останній сеанс; мій митець шукає сюжет для картини, щось сучасне й гарне... А ще «йому хочеться залишити у своєму доробку оголену постать», тільки от так важко знайти гарну натурницю; здається, він передбачає такі нездоланні труднощі... Можна подумати, ніби в Європі більше не знайти гарної оголеної жінки. Аж кортить самій запропонувати себе за натурницю. Я б це залюбки зробила, якби це й справді мало перейти до нащадків... Або навіть просто щоб мати свій портрет у цьому... костюмі... Можливо, він навіть сподівався... Не кажучи вже про те, що я б сказала це сміючись... Бо коли ми розмовляємо, я кажу все трохи насмішкувато або з удаваною наївністю, яка й хоче такою здаватися, а це багато чого дозволяє.
Dernière séance, mon artiste cherche un sujet de tableau, quelque chose de moderne et de bien... Et puis « il a envie de laisser dans son œuvre une figure de nu » seulement c’est si difficile de trouver un beau modèle; il a l’air d’entrevoir des difficultés si insurmontables... On dirait vraiment qu’une belle femme nue ne se trouve plus en Europe. C’est à vous donner envie de s’offrir comme modèle. Moi je le ferais bien si cela devait vraiment aller à la postérité... Ou même simplement pour avoir mon portrait dans ce... costume... Il avait peut-être bien espéré... Sans y compter que je dirais en riant... Car lorsque nous causons je dis les choses d’un air un peu moqueur ou d’une naïveté affectée et qui veut paraître telle, ce qui permet beaucoup.
А втім, знаєте, я гадаю, що Тоні має про мене дуже правильну думку, тобто він вважає мене такою, якою я й хотіла б здаватися, тобто цілком милою або, кажучи серйозніше, справжньою панянкою, навіть дитиною — у тому розумінні, що, розмовляючи, як жінка, я в глибині душі й для себе самої чиста, наче янгол. Я й справді вірю, що він поважає мене в найвищому значенні цього слова і що, якби він колись сказав при мені щось вільне, я була б цілковито вражена. Бо, зрештою, я ж завжди кажу, що говорю про все, про все? Як саме? Бо говорити можна по-різному, є дещо більше за пристойність — є соромливість мови; я, може, й говорю, як жінка, але вживаю... метафори, обачно дібрані звороти, так, щоб, говорячи ці речі, я мала вигляд, ніби й не торкаюся їх; це як замість «моя картина» я казала: «річ, яку я зробила». Навіть із Жюліаном я ніколи не вживала слів: коханець, коханка, звʼязок — тих точних і звичних слів, через які маєш вигляд, ніби говориш про буденне. Усі ж добре знають, що все це знаєш, але прослизаєш повз; якби нічого не знала, була б нудна, бо є в розмові такі куточки, де трохи лукавства й кпину з так званого кохання неодмінні, бодай мимохідь. З Тоні ми говоримо здебільшого про мистецтво; але навіть це врешті торкається музики, літератури... Що ж, я бачу, що Тоні сприймає ці... знання в їхньому справжньому значенні, що йому це здається дуже простим і що, коли в мене стає відвертості не вдавати дурепу, у нього стає такту ніколи не говорити стільки, скільки я. А тепер скажімо так: ви не можете судити мене за цим щоденником, де я серйозна й без прикрас; у розмові я краща, там є манери, мовні пози, образи, речі нові, влучно знайдені, барвисті, кумедні... Не завжди, це очевидно, але ж є й такі, які ніколи не бувають, ну, кумедними.
Du reste vous savez, je crois bien que Tony a de moi une opinion très juste, c’est-à-dire qu’il me croit ce que je voudrais paraître, c’est-à-dire tout à fait gentille ou pour parler plus sérieusement très jeune fille, enfant même en ce sens que tout en causant comme une femme je suis au fond de l’âme et pour moi d’une pureté d’ange. Je crois vraiment qu’il me respecte dans la plus haute acception du terme et que s’il disait jamais devant moi quelque chose de libre je serais absolument étonnée. Car en somme je dis toujours que je parle de tout, de tout ? Comment ? Il y a façon et façon, il y a plus que la convenance, il y a la pudeur du langage; je parle peut-être bien comme une femme mais j’emploie des... métaphores, des choses arrangées, de façon à ce que tout en disant ces choses j’ai l’air de ne pas y toucher, c’est comme au lieu de dire: mon tableau, je disais: la chose que j’ai faite. Jamais même avec Julian je n’ai employé les mots: amant, maîtresse, liaison; de ces termes précis et habituels qui font que vous avez l’air de parler de choses familières. On sait bien qu’on sait tout ça mais on glisse; si on ne savait rien on ne serait pas drôle car il y a des coins de conversation ou un peu de malice et de raillerie sur le nommé amour est indispensable même très en passant. Avec Tony nous parlons surtout d’art; mais encore et enfin cela fait toucher à la musique, à la littérature... Eh bien je vois que Tony prend ces... connaissances dans leur vrai sens, qu’il trouve cela très simple et que si j’ai la franchise de ne pas faire la bête il a le tact de ne jamais en dire autant que moi. Maintenant disons que vous ne pouvez pas me juger dans ce jouranl où je suis sérieuse et sans fard; quand je cause je suis mieux, il y a des airs, des poses de langage, des images, des choses neuves, trouvées, colorées, drôles... Pas toujours, c’est évident, mais enfin il y en a qui ne le sont jamais, amusantes.
Загалом портрет гарний, є навіть одна рука, що просто чарівна. Схожий, але він ще попрацює над ним за місяць, і тоді буде зовсім завершено.
En somme le portrait est joli, il y a même une main qui est ravissante. C’est ressemblant, mais il y travaillera encore dans un mois, alors ce sera tout à fait fini.
Я дурна й марнославна... Ось я вже думаю, що цей академіст бачить мене такою, якою я сама себе бачу, а отже, цінує всі мої задуми, як сказали б про гру актриси. Свої заслуги перебільшують, це відомо, їх собі приписують навіть тоді, коли їх зовсім немає, згодна; що ж, прийнявши це, скажу вам, що дуже приємно вважати себе поцінованою... А ще з Тоні чи Жюліаном я розкриваюся більше, ніж з іншими, почуваюся на доброму ґрунті, і впевненість дає мені той чар, якого я не мала б деінде. А втім, Жюліан — то інший різновид, це, так би мовити, лаштунки; там я з самолюбства стараюся бути красномовною й маленькою особою, яку не обдуриш. І бачте, Жюліан не завжди думав, що я така, яка є; він припускав, що я набагато розкутіша, ніж... насправді, і тепер від цієї думки відступається; він підозрював щось не дуже гарне... Лише тому, що часто мене бачить, він починає бачити мене правильно, та й то через надмір проникливості, бо батечко Родольф — глибокий пройдисвіт; а Тоні має тоншу натуру, сентиментальнішу, тож він наївніший і легше вірить. Ах! я кажу собі неприємні речі... Знаєте?
Je suis bête et vaniteuse... Voilà que je crois que cet académicien me voit comme je me vois et apprécie par conséquent toutes mes intentions, comme on dirait du jeu d’une actrice. On exagère ses mérites, cela est connu, on s’en donne lors même qu’on en est totalement dépourvue, d’accord, eh bien une fois cela admis je vous dirai qu’il est bien agréable de se croire appréciée... Et puis avec Tony ou Julian je m’ouvre plus qu’avec les autres, je me sens sur un bon terrain et la confiance me donne le charme que je n’aurais pas ailleurs. Pourtant Julian c’est un autre genre, c’est pour ainsi dire les coulisses, là je mets de l’amour-propre à avoir de la faconde et d’être une petite personne à qui on ne la fait pas. Et voyez, Julian n’a pas toujours pensé que je suis ce que je suis, il m’a supposée beaucoup plus lancée que... nature, il en revient; il a soupçonné des choses pas très bien... C’est à force de me voir qu’il commence à me voir juste, et encore et c’est par excès de finesse car le père Rodolphe est un profond scélérat, mais Tony a une nature plus fine, plus sentimentale aussi est-il plus naïf et plus gobeur. Ah ! je me dis des choses désagréables... Savez-vous ?
Отож сьогодні ввечері він прийшов на обід; відколи я позую, він обідає в нас дуже часто й, здається, приходить дуже охоче і вбачає в моїх розмовах превеликий чар; треба бути лицеміркою чи дурепою, щоб цього не помічати... Та звідси до ніжніших почуттів іще далеко... Це очевидно, але ви ж знаєте, які марнославні жінки, і часом я уявляю собі... Тобто ось що: я здаюся собі такою чарівною, що щойно вірю, ніби мене розуміють до кінця, мимоволі й майже несвідомо роблю висновок, що я мушу викликати особливі почуття.
Ainsi, il est venu dîner ce soir, depuis que je pose il dîne très souvent et il a l’air de venir très volontiers et de trouver dans ma conversation un charme très grand; il faudrait être hypocrite ou niaise pour ne pas m’en apercevoir... Maintenant de là des sentiments plus tendres il y a loin... C’est évident, mais vous savez comme les femmes sont vaniteuses et par moments je m’imagine... C’est-à-dire voilà; je me trouve tellement adorable que dès que je crois qu’on me comprend tout à fait, j’en conclus involontairement et presque inconsciemment que je dois inspirer des sentiments particuliers.