❦
Четвер, 10 серпня 1882
Jeudi 10 août 1882
Бідолашний Тоні наприкінці сеансу стер ліву руку; хоч би який ти був академіст, хоч би мав медаль честі, хоч би писав нудний живопис — однаково ти цьому підвладний... А до того ж йому хочеться зробити щось дуже добре; він сказав мені, що потім у нього мало не почалися жахіття й мігрень, бо це не дається з першого разу. Що ж, оскільки зі мною таке буває часто, я співчуваю цим стражданням, які добре знаю... І про які й гадки не маєш, поки сам не з цеху.
Ce pauvre Tony a effacé la main gauche, à la fin de la séance, on a beau être académique et avoir eu la médaille d’honneur et faire de la peinture ennuyeuse on n’en est pas moins sujet... Et d’abord il a envie de faire quelque chose de très bien, il m’a dit qu’il avait eu presque le cauchemar et la migraine après parce que ça ne vient pas du premier coup. Eh bien moi comme je suis souvent comme ça, moi je sympathise à ces maux que je connais bien... Et dont on ne se fait pas une idée quand on n’est pas de la partie.
Він щовечора пише свій щоденник, як і я; як гадаєте, що він може там про мене написати? Він думає, що лаври Брезло не дають мені спати... Але ж він знає, наскільки я визнаю свою скромність... Це правда, я лише зовсім недавно почала казати моя картина, та й то це здається мені зухвальством.
Il écrit son journal tous les soirs comme moi, qu’est-ce que vous croyez qu’il peu y dire de moi ? Il croit que les lauriers de Breslau m’empêchent de dormir... Mais il sait à quel point je reconnais mon humilité... C’est vrai, il n’y a que depuis très peu que je dis mon tableau et encore cela me paraît d’une outrecuidance.
Лише почувши, як інші нікчеми кажуть «мій ескіз», «моя картина» тощо, я наважилася... А якщо це видається мені трохи смішним, то лише тому, що сподіваюся ще здобути право казати це вголос і не хочу (Викреслено: драматизувати) применшувати це надто буденним і недоречним вжитком... Ви ж це розумієте, чи не так. Тоні візьме плату за портрет, це очевидно, але це засмутило б мене лише тоді, якби я могла подумати, що кілька банкнот здатні зробити його прихильним до мене... Та боятися нема чого, до того ж він найбільше підбадьорював мене саме тоді, коли ще мене не знав і ніколи не бував у нас удома. Він обідає в нас, ми розмовляємо, а коли потім доходить до виправлень, він такий же суворий, наче бачить мене вдруге, і це добре.
C’est seulement en entendant d’autres nullités dire mon esquisse, mon tableau, etc. que j’ai osé... Et si je considère cela comme une espèce de ridicule c’est que je compte bien avoir le droit de le dire haut et que je ne veux pas (Rayé: dramatiser), rapetisser par un usage trop familier et disproportionné... Vous comprenez cela, n’est-ce pas. Tony se fera payer le portrait, c’est évident mais ça ne me contrarierait que si je pouvais penser que quelques billets de banque peuvent me le rendre favorable... Mais rien à craindre, et du reste c’est quand il ne me connaissait pas et n’était jamais venu à la maison qu’il m’a encouragée le plus. Il dîne à la maison, nous causons et s’il s’agit de corriger ensuite il est aussi chien que si je le voyais pour la deuxième fois et c’est ce qui est bien.