❦
Неділя, 6 серпня 1882
Dimanche 6 août 1882
Телеграма сповіщає, що чарівних князів немає в селі, а отже, мама й Діна їдуть самі. Тоні приходить на обід, а потім ми йдемо дивитися «Горбаня»1 в театрі Порт-Сен-Мартен, щоб я не поринала в смуток відʼїзду. Це наче кава, якою запивають ліки.
Une dépêche m’apprend que les princes enchantés ne sont pas à la campagne, par conséquent maman et Dina partent seules. Tony vient dîner et nous allons ensuite voir le « Bossu » à la Porte Saint Martin pour ne pas m’appesantir sur l’ennui du départ. C’est comme le café que l’on avale avec une médecine.
Виявляється, Амелі спершу обожнювала Тоні, і її раптова зміна викликала в цього дурника якусь досаду. Бо Ірма має рацію — він дурний. Ні, ви знаєте, що він пішов скаржитися Жюліанові на те, що Амелі перестала з ним вітатися? «Удруге я цього не стерплю», — сказав він Жюліанові.
Il paraît qu’Amélie a commencé par adorer Tony et que sa volte face a causé une sorte de dépit à cet idiot. Car Irma a raison il est bête. Non, savez-vous qu’il est allé se plaindre à Julian de ce qu’Amélie ne le saluait plus ? Je le souffrirai pas une seconde fois, a-t-il dit à Julian.
О! певно, посміявся з цього Жюліан, який зовсім не дурний — ані стара діва, ані тихоня, ані маніяк.
Oh ! il a dû en rire Julian qui n’est pas bête du tout lui, ni vieille fille, ni calme, ni maniaque.
Нарешті ми слухаємо нашу драму, доволі кумедну. Якби я була чоловіком, із мене вийшов би справжній гультяй, бо чоловіки не зобовʼязані опиратися... дурницям, що спадають на думку...
Enfin nous écoutons notre drame qui est assez amusant.Si j’étais homme j’aurais été un franc noceur, car les hommes ne sont pas obligés de résister aux... bêtises qui passent par la tête...
Та хіба ж хто знає?... Це ні окрема людина, ні почуття, а такий настрій, що складається з безлічі дрібних причин — душевних і тілесних... А до того ж він такий минущий. Зрештою, про це ніколи не говорять, ніхто в цьому не зізнається, бо триває воно так недовго, що в мить, коли пишеш, давно вже минуло. Та чи й справді бувають оці мармурові натури, яких ніколи, ніколи не пройняло якесь... вульгарне поривання? Я не вірю, бо зараз скажу вам жахливі речі: бувають хвилини, коли будь-який... Будь-який... бодай стерпний чорний фрак, що опинився позаду тебе в театрі чи навпроти тебе у вітальні, може навіяти тобі думки, так би мовити, непристойні.
Est-ce qu’on sait ?... Ce n’est ni un individu, ni un sentiment, mais une disposition qui résulte d’un tas de petites causes morales et physiques... Et puis c’est si passager. On n’en parle jamais du reste, personne ne l’avoue car ça dure si peu, qu’au moment où on écrit c’est passé depuis longtemps. Est-ce qu’il y en a vraiment de ces marbres qui n’ont jamais, jamais été traversés par quelque aspiration... vulgaire ? Je ne crois pas moi, car je vais vous dire des choses horribles mais il y a des moments où n’importe quel... N’importe quel... Un peu passable, habit noir placé derrière vous au spectacle ou en face de vous dans un salon peut vous faire passer par l’esprit des choses comme qui dirait inconvenantes.
А ще, бачте, треба ставити себе понад усе й приписувати, вигадувати... Ні на мить не припускати, що твої... вигадані легковажності можуть мати бодай найменший звʼязок із чужими... Та й справді вони інакші... Адже... Це бридко, лише коли стається насправді... А коли тобі лише спливає в голові — і «спливає» тут саме те слово. Та й, зрештою, що з того? Що чоловік тебе поцілує? І так, і ні, я й сама не знаю, а ще, якщо в ту мить, коли я гордовито приписую собі розпусні нахили, бодай стерпна істота наважилася б мене поцілувати, то я, мабуть, видряпала б їй очі, бо щоб це стало дійсністю, потрібне справжнє кохання!
Et puis voyez-vous il faut se placer tout en haut et attribuer, inventer... Ne pas admettre un seul instant que vos... légèretés fictives puissent avoir le moindre rapport avec celles des autres... Et en effet elles sont différentes... Puisque... Ce n’est vilain que quand ça arrive... Mais lorsque ça vous passe dans la tête et passe est bien le mot. Et puis du reste quoi ? Qu’un homme vous embrasse ? Oui et non, je n’en sais rien et puis si au moment où je me crois orgueilleusement des dispositions-cascadeuses un être même passable se permettait de m’embrasser, il est probable que je lui arracherais les yeux car pour que ça puisse être une réalité il faut que ce soit un amour vrai !
Примітки
«Горбань» (Le Bossu) — драма плаща й шпаги Поля Феваля та Анісе-Буржуа (1862) за романом Феваля. ↩