❦
Середа, 19 липня 1882
Яке ж наше здивування: зʼявляється Еміль!Quel est notre étonnement de voir Emile qui s’amène !
Учора, коли ми, сміючись, його запрошували, він сказав, що повертатиметься щоразу, коли йому того захочеться. І ось він приходить, щоб узяти назад одне слово.
Il avait dit hier comme nous l’invitions en riant qu’il reviendrait chaque fois que ça lui ferait plaisir. Alors le voilà qui vient retirer un mot.
Котре?
Lequel ?
Учорашнє, бо я не наважуюся приходити часто, а якщо ви не бачитимете мене шість тижнів, ви подумаєте, що це тому, що мені це не приємно. Принаймні такий зміст фрази, бо він заплутався, почервонів... О юносте!
Celui d’hier, car je n’ose venir souvent et si vous ne me voyez pas pendant six semaines vous penserez que c’est que cela ne me fait pas plaisir. C’est du moins le sens de la phrase, car il s’est embrouillé, rougi... Ô jeunesse !
Чи памʼятаєте ви мене — як я цілими днями журилася через вихоплене слово, на яке хтось навіть не звернув уваги. Уявляючи собі речі, які той начебто мав думати, готуючи, складаючи відповіді, фрази, щоб виправити, помʼякшити чи підкреслити...
Me rappelez-vous, moi, préoccuper des journées entières d’un mot échappé auquel on n’avait seulement pas pris garde. M’imaginant des choses qu’on était sensé à penser, préparant, combinant des réponses, des phrases, pour rattraper, atténuer ou accentuer...
Я дуже мило розсміялася, удаючи, ніби не зрозуміла, аби його заспокоїти, і врешті звинуватила його в тому, що він вигадав цей шитий білими нитками привід, аби знову побачити красуню Ірму. Він підготував свою фразу, вивчив цю сцену й зрештою зізнався, доволі збентежений... Це молодо, це свіжо, це чарівно. Йому, мабуть, страшенно соромно, і він кляне свою «незграбність».
Très gentiment je me suis mise à rire faisant semblant de me méprendre pour le mettre à l’aise et finalement l’accusant d’avoir inventé ce pretexte cousu de fil blanc pour revoir la belle Irma. Il avait préparé sa phrase, appris la scène et finit par l’avouer assez confus... C’est jeune, c’est frais, c’est charmant. Il doit être horriblement honteux et maudire sa « maladresse ».
«Ще краще було б нічого не казати».
« Mieux encore aurait valu ne rien dire ».
Я впізнаю всі ці дрібні муки, яких собі завдаєш...
Je reconnais toutes ces petites tracasseries qu’on s’inflige...
Кажуть, що він у мене закоханий... Аби тільки він не надумав мене уникати. Хіба не дурість, що цей хлопець має такий добрий смак?! Але це освіжає мені душу. Це наче велике вікно, раптом розчахнуте в мої чотирнадцять років. Добрий живопис, надія на картину й оце все дуже мене веселять, і я кажу архітекторові, що вже йде, що коли він здатен на тиждень позбавити себе феєрверків нашої розмови, то він лише істота нижчого ґатунку.
On dit qu’il est amoureux de moi... Pourvu qu’il ne s’imagine pas de me fuir. Est-ce bête que ce garçon-là ait si bon goût ?! Mais ça me raffraichit l’âme. C’est comme une grande fenêtre ouverte brusquement sur mes quatorze ans. La bonne peinture, l’espoir du tableau et cela me rendent très gaie et je dis à l’architecte qui part que s’il est capable de se priver pendant huit jours des fusées de notre conversation il n’est qu’un être inférieur.
А втім... мені не щастить на такі завоювання, бо, знаєте, схоже, я дуже займаю думки ще одного вельможі, як-от, сказати б, Каррʼє-Беллеза1. Але архітектор молодший, наївніший, і зрештою, хоч би звідки воно йшло, це завжди приємно, чи не так; навіть зросла в душі нікчемного архітектора — це все одно квітка...
D’ailleurs... je n’ai pas de chance de faire de pareilles conquêtes, car vous savez, il paraît que je préoccupe fort un autre grand seigneur, comme qui dirait Carrier-Belleuse. Mais l’architecte est plus jeune, plus naïf et en somme pour que cela vienne ça fait toujours plaisir n’est-ce pas, pour être poussée dans l’âme d’un vil architecte ça n’en est pas moins une fleur...
Ах! Ти жартуєш, то немає вже нічого святого!.. Ні, але мене це тішить, та й Рюї Блаз2 таки був закоханий у Королеву —
Ah ! tu blagues, il n’y a donc rien de sacré!... Non, mais ça m’amuse et puis Ruy-Blas a bien été amoureux de la Reine-
Примітки
Карʼє-Бельоз, «le fils du statuaire» (093.0385): імовірно, художник Пʼєр Карʼє-Бельоз (1851—1932), син скульптора Альбера-Ернеста Карʼє-Бельоза (1824—1887). ↩
Пʼєса Віктора Гюго «Рюї Блаз» (1838), у якій лакей закохується в королеву Іспанії. ↩