❦
Четвер, 22 червня 1882
Цей особняк сподобався мені настільки, що я була від нього без тями, а оскільки ми вже зупинилися були на помешканні, я мало не божеволіла від того, що не зможу винайняти особняк, який видався мені чимось на кшталт цілковитого щастя.Cet hôtel m’a plu à un tel point que j’en étais folle et comme on avait déjà arrêté un appartement j’étais affolée de ne pouvoir louer l’hôtel qui m’apparut comme une espèce de bonheur complet.
Цілий поверх для мене, з майстернею, балконом. Ці дами на першому, унизу вітальні, сад... Малювати надворі, не виходячи з дому... Одне слово, це було надто гарно, щоб справдитися. Я була готова заплатити власникові помешкання пʼять тисяч франків відступного. І ось усе владнано, та ще й без відступного: ми можемо взяти особняк, а я ось геть охолола... Мені здається, що це далеко, що майстерня не така вже й велика, що це дорого, і мені шкода, ой як шкода покидати Єлисейські Поля. Зауважте, що, живучи там, я мала тільки одну мрію — авеню де Вільє й мистецьке сусідство... І познайомитися з митцями... Тепер ця частина моїх мрій справдилася, і ось мене непокоїть думка, що коли я матиму медалі, то завдячуватиму ними друзям, а ще ось що... Я тупотіла ногами, бо не мала перед ким показати малюнки, картини, — одне слово, скажімо прямо... мій талант був невідомий митцям... Тепер митці є, але вже немає чого їм показувати...
Tout un étage à moi avec atelier, balcon. Ces dames au premier, en bas les salons, un jardin... Peindre dehors sans sortir... Enfin c’était trop beau, ça n’arriverait pas. J’étais prête à payer cinq mille francs de dédit au propriétaire de l’appartement . Eh bien c’est fait et sans dédit, nous pouvons avoir l’hôtel et me voilà tout à fait refroidie... Je trouve que c’est loin, que l’atelier n’est pas si grand, que c’est cher et je suis désolée mais là désolée de quitter les Champs Elysées. Notez qu’en les habitant je n’avais qu’un rêve, l’avenue de Villiers et les voisinages artistiques... Et de connaître des artistes... A présent cette partie de mes rêves est réalisée, eh bien me voilà tracassée de l’idée que si j’ai des médailles je les devrai à des amis et puis ceci encore... Je trépignais parce que je n’avais devant qui montrer des dessins, des peintures enfin disons le mot... mon talent était ignoré des artistes... A présent il y a les artistes mais il n’y a plus rien à leur faire voir...
Сьогодні ввечері о пʼятій ми ходили дивитися ескізи Бастьєна, який у Лондоні, але його брат Еміль виявляє нам гостинність. Я привела Брізбен і Лонстадт; завдяки чому ми провели чарівну годину без родини, сміючись, балакаючи, роблячи начерки, і все це так пристойно, так гарно. Він архітектор, але на вигляд цього не скажеш, схожий на свого брата, тільки потворніший і старший на вигляд, хоч і молодший, і подарував нам чарівні акварелі, бо в нього, гадаю, буде талант. Якби я почула все це про Брезло, я б тут побивалася й заздрила її оточенню... Що ж, я маю те, чого хотіла, — чи дасть мені це талант...
Ce soir à cinq heures nous somms allées voir les esquisses de Bastien qui est à Londres, mais son frère Emile nous fait les honneurs. J’avais amené Brisbane et Lônstadt; ce qui fit que nous avons passé une heure charmante sans famille, riant, causant, faisant des croquis et tout cela si convenable, si bien. Il est architecte mais n’en a pas l’air, ressemble en laid et en vieux quoique plus jeune à son frère, et nous a donné des aquarelles charmantes car il aura du talent je crois. Si j’avais entendu tout cela de Breslau je serais là à me lamenter et à envier son milieu... Eh bien j’ai ce que je voulais, cela me donnera-t-il du talent...