❦
Неділя, 30 квітня 1882
Зранку я на вернісажі з Вільвʼєй, Алісою та Веббом. У чорному, дуже мила. Мене тішить, що я знаю чимало людей серед цього «всього Парижа».Dès le matin je suis au vernissage avec Villevieille, Alice et Webb. En noir, très gentille. Je m’amuse à voir que je connais pas mal de monde dans ce tout Paris.
Каролюс-Дюран підходить до мене побалакати, дуже любʼязний. Цей чоловік — справжній звабник. Картину Брезло повісили геть угорі, і вона справляє жалюгідне враження. Я так непокоїлася через успіх, який вона мала здобути, що це для мене велике полегшення, не приховую. Заплакані приятельки приходять дізнатися мою думку, і я кажу їм, що це негарно, але що картині слід було б дати краще місце.
Carolus-Durand vient me parler, très aimable. Cet homme est un charmeur. Le tableau de Breslau est placé tout en haut et fait un effet déplorable. J’étais si inquiète du succès qu’elle devait avoir que c’est un grand soulagement je ne le cache pas. Les intimes éplorés viennent savoir mon opinion et je leur dis que ce n’est pas beau mais qu’on aurait du lui donner une meilleure place.
По обіді ми повертаємося, але вже вбрані й разом із мамою та Діною. Божидар, Каррʼє-Беллез, Ґайяри, — Ґайяра щойно обрали депутатом; Жюліан, панна де Пон-Жест, скульпторка й приятелька Сари, де Санарі тощо.
Nous revenons l’après-midi mais en toilette et avec maman et Dina. Bojidar, Carrier-Belleuse, les Gaillard, Gaillard vient d’être élu député; Julian, Mlle de Pont-Jest, sculpteur et amie de Sarah, de Sanary etc.
Одне слово, ціла невелика компанія. Мама вважає, що Каррʼє-Беллез у мене закоханий. А головний підсумок цього блискучого дня — наша розмова з Жюліаном, у якій він дорікає мені, що я марную себе, що не справджую тих чудових обіцянок. Одне слово, він вважає, що я потонула, я й сама так гадаю, і ми спробуємо мене витягти; я ж кажу йому, що усвідомлюю цей жалюгідний стан, що це доводить мене до розпачу і що я вважаю себе пропащою. Він нагадує мені, якою сильною я була, і що один мій ескіз, який у нього є, спиняє всіх, хто до нього приходить... ну і таке інше. Ах! Боже мій, витягни мене звідси, витягни мене звідси. Боже... я мало не сказала, що Бог був добрий до мене, дозволивши, щоб мене не вбила остаточно Брезло, принаймні на сьогодні...
Enfin une petite bande. Maman croit que Carrier-Belleuse est amoureux de moi. Enfin le résultat de cette brillante journée c’est notre conversation avec Julian où il me reproche de me gaspiller, de ne pas justifier les magnifiques promesses. Enfin il me croit noyée, moi aussi et nous allons tâcher de me repêcher; je lui dis bien que je me rends compte de cet état déplorable et que cela me désespère et que je me crois finie. Il me rappelle comme j’étais forte, et qu’une ébauche qu’il a, arrête tout le monde chez lui... et enfin. Ah ! Mon Dieu sortez-moi de là, sortez-moi de là. Dieu... j’allais dire que Dieu était bon pour moi en permettant que je ne sois pas tout à fait tuée par Breslau, au moins pour aujourd’hui...
Її картину знімуть нижче, і її ще оцінять, але байдуже... я дуже рада... Одне слово, не знаю, як сказати, щоб це не скидалося на ницість. Якби та картина була такою, якою я її собі уявляла, це був би мій кінець... Коли моя робота в такому жалюгідному стані. Я ні на мить не побажала, щоб картина вийшла поганою, це було б підло, але я так тремтіла від страху побачити, як спалахне нечуваний успіх, я так хвилювалася, розгортаючи газети, що Бог, можливо, змилувався наді мною... Якби я ще йшла вперед, як раніше, це було б природно: вона була б сильнішою за мене, але це було б справедливо, бо вона працює довше за мене... Ах! Жюліан має рацію, я потонула...
On va descendre son tableau, et il sera encore apprécié mais c’est égal... je suis bien aise... Enfin je ne sais comment dire pour que cela n’ait pas l’air d’un sentiment bas. Si le tableau avait été comme je me le suis imaginé ce serait ma fin... Dans l’état piteux où se trouve mon travail. Je n’ai pas un seul instant souhaité que ce fut mauvais, ce serait ignoble,mais je tremblais tant de voir éclater un formidable succès, j’avais de telles émotions en ouvrant les journaux que Dieu a eu peut-être pitié de moi... Si encore je marchais comme avant, ce serait naturel, elle serait plus forte que moi mais ce serait juste, puisqu’elle travaille depuis plus de temps que moi... Ah ! Julian a raison, je suis noyée...
Є великий портрет Кассаньяка пензля Деба-Понсона; досить схожий, але банальний, перевантажений і вульгарний! Я б надала йому однієї з його гарних трибунних поз — руки схрещені, голова трохи відкинута назад. А цей Деба-Понсон робить із нього таку наволоч... і витягує йому шию, щоб полестити, але виходить прикро. Одна рука в кишені, права звисає — він наче каже: стривай-но, Гюгюсе, ось я тебе відлупцюю. Це наводить мене на думку, що 1882-й — той рік, який я призначила собі, щоб засліпити Кассаньяка своєю славою.
Il y a un grand portrait de Cassagnac par Debat-Ponson; assez ressemblant mais commun, chargé, et voyou ! Moi je lui aurais donné une de ses belles poses de tribune, les bras croisés et la tête un peu rejetée en arrière. Mais ce Debat-Ponson en fait un être si canaille... et il lui allonge le cou pour le flatter mais cela fait mal. Une main dans sa poche et le bras droit pendant il a l’air de dire attends un peu Gugusse que je te rosse. Cela me fait penser que 1882 est l’année que je m’étais assignée pour éblouir Cassagnac de ma célébrité.