Четвер, 27 квітня 1882

Що ж, я була на балу позавчора й бачила майже всіх, кого знаю...
Жюліан зробив мені великі компліменти щодо пастелі Діни, але як же він рознес мої роботи цього тижня!
Тож... я, сама не знаю як, не маю сили журитися; дійшовши до певної межі, уже не відчуваєш ударів. Ми йдемо оглядати помешкання й майстерні.
Коли я в розпачі, руки мені горять, і я почуваюся порожньою, наче моє тіло більше нічого не важить...
Отже, усе скінчено... Я не вмію малювати, я не маю хисту до малярства; я рисую, компоную, ставлю позу, влаштовую, але живопис...
Тож ось уже понад два роки я говорю про те, щоб ліпити... починаю в понеділок, неодмінно. Мені часом здавалося, приміром, що в мене виходить, але я знеохочена, усе скінчено.
А ще я люблю лише форму, треба ліпити... Та навіть якби... Я втратила всю енергію свого характеру, я скінчена. І що ж тепер зі мною буде?