❦
Неділя, 26 березня 1882
Один чоловік застрелився неподалік вілли, серед дерев; ми пішли подивитися, мов шибеники... А втім, у цьому чарівному Міз-Брені панують щонайхуліганистіші1 звичаї, доходить аж до того, що чіпляєшся за вози, які проїжджають, а оскільки Божидар дуже добрий товариш і веселун, це наче повернення доброї пори трьох грацій. О Ніццо. Тільки цього разу до цього домішується святий жарт майстерні, і ми регочемо з ранку до вечора. Отож, до речі про веселе, цей бідолаха пустив собі з пістолета кулю просто в чоло. Жахлива чорна діра й кров, що стекла всіма борознами жовтого обличчя, поголеного, застиглого; рот розкритий, і лише два зуби. Чекаючи на прибуття лікаря й комісара, я послала Божидара по палітру й зробила з нього начерк олією під цими гарними деревами — розпростертого на зеленій траві, під цим прегарним сонцем.Dimanche 26 mars 1882 Un homme s’est tué pas loin de la villa, dans les arbres; nous sommes allés voir comme des voyous... Du reste dans cette charmante Misé-Brun les mœurs les plus voyourestiques [sic] reignent, on va jusqu’à s’accrocher aux charrettes qui passent et Bojidar étant très bon camarade et drôle, c’est comme un retour du bon temps des trois grâces. Ô Nice. Seulement la sainte blague d’atelier s’en mêle cette fois et nous rions du matin au soir. Donc à propors de choses gaies ce pauvre homme s’est tué d’un coup de pistolet au milieu du front. Un horrible trou noir et le sang qui a coulé dans tous les sillons du visage jaune, rasé, rigide; la bouche ouverte et rien que deux dents. En attendant l’arrivé du docteur et du commissaire j’ai envoyé Bojidar cherché la palette et j’en ai fait une pochade sous ces beaux arbres, étendu dans l’herbe verte, par ce beau soleil.
А втім, у Ніцці все здається простим: купа хлопчаків гралася поряд, штовхаючи одне одного до трупа. Божидар, я і Розалі позували перед цікавими й поліцейськими, з паризькими жартами на адресу небіжчика. Це лиховісно, але це простягнуте отак тіло не навіяло нічого більшого, а проте сьогодні ввечері я не можу дивитися на начерк без жаху. Мрець мене не лякає, але справляє враження чогось страшенно брудного й огидного. Дорога істота, що стала мерзенним шматком плоті, який обернеться на гидоту, змусила б мене плакати з люті й сорому.
Du reste à Nice tout paraît simple, une foule de gamins jouaient à côté se poussant les uns les autres vers le cadavre. Bojidar, moi et Rosalie posions devant les curieux et les hommes de police, avec des blagues parisiennes sur le compte du défunt. C’est sinistre mais ce corps étendu comme ça n’inspirait rien de plus, pourtant ce soir je ne peux pas regarder la pochade sans horreur. Un mort ne me fait pas peur mais me fait l’effet d’une chose affreusement sâle et répugnante. Un être cher devenu un ignoble morceau de chair qui va devenir saleté me ferait pleurer de rage et de honte.
Прибули лікар і комісар, обшукали цього колишнього-чоловіка — лише записка такого змісту: «доходжу до цієї фатальної межі через родинну справу». Грошей нема, пара шкарпеток у кишені; шкарпетки, плетені вдома. Це, мабуть, дрібний міщанин. Він застрелився жалюгідним дешевим пістолетом. В одній із кишень знайшли дві кулі, загорнуті в папір.
Le médecin et le commissaire sont arrivés, on a fouillé cet ex-homme, rien qu’un billet ainsi conçu: j’arrive à cette fatale extêmité pour affaire de famille. Pas d’argent, une paire de chaussettes dans la poche; des chaussettes tricotées à la maison. Ce doit être un petit bourgeois. Il s’est tué avec un pauvre pistolet à bon marché. On a trouvé deux balles enveloppées dans du papier dans une des poches.
Я поверталася зі своїм начерком якраз тоді, коли Савін і Барнола приїхали снідати. Барнола привів свого приятеля Віллу, який чудово співає. Я промацала Барнолу щодо Діни; їй досить лише сказати «так». І тоді... Я почуваюся майже винною, що підштовхую її до цього. Барнолі сорок три, він має вигляд старої кокетки, затискає собі ноги, у нього ревматизм; до того ж про нього і його... тітку казали речі... як про Помара й леді Кейтнесс. Я добре знаю, що Діна не має досить посагу, щоб надто вимагати, але... однаково в мить, коли треба сказати «так», я вагаюся, наче це для мене самої... З одного боку, я кажу собі, що їй двадцять шість, що вона не має 200 тисяч франків, що вона не надзвичайної краси, шлюби з кохання рідкісні... Але з іншого боку — ця сестра, що виросла зі мною, віддати її холодно цьому добродієві, який... тьху!
Je revenais avec ma peinture juste comme Savine et Barnola arrivaient dejeuner. Barnola amene son ami Villa qui chante admirablement. J’ai sondé Barnola pour Dina; elle n’a qu’à dire oui. Et alors... Je me sens presque coupable de l’y pousser. Barnola a quarante-trois ans, il a l’air d’une vieille coquette, il se serre les pieds, il a des rhumatismes; en outre on a dit sur lui et sa... tante des choses... comme sur Pomar et lady Caithness. Je sais bien que Dina n’a pas assez de dot pour trop exiger mais... c’est égal au moment de dire oui j’hésite comme si c’était pour moi... D’un côté je me dis qu’elle a vingt-six ans, elle n’a pas 200 mille francs; elle n’est pas d’une beauté extraordinaire, les mariages d’amour sont rares... Mais d’un autre côté cette sœur grandie avec moi, la donner froidement à ce monsieur qui... pouah !
У цьому, бачте, є щось... натуралістичне, як смерть цього трупа: ця прекрасна, надто повна істота, що сміється зі мною й з якою я говорю про все, про наші спільні прагнення...
Il y a là voyez-vous un point... naturaliste comme la mort de ce cadavre; cette belle créature trop grasse qui rit avec moi et avec qui je cause de tout, de nos aspirations communes...
Ах! як же це жахливо — думати про шлюб без кохання й без мільйонів, які щомиті відповідали б на заперечення серця. Я часом уявляю, що одружена з тим чи тим, і ось — навіть коли це з Ґабріелем Жері, який мені подобається, мені все одно щоразу доводиться додавати, що він успадкував пʼять мільйонів франків ренти, інакше я не припускаю, що дозволяю собі його любити. Лише той один... та й то часто я вважаю за потрібне припустити, що Імперія на той час повернеться.
Ah ! que c’est donc épouvantable de penser à un mariage sans amour et sans millions qui seraient là pour répondre à tout instant aux objections du cœur. Je me figure quelquefois que je suis mariée avec tel ou tel, et tenez quand c’est avec Gabriel Géry qui me plaît, pourtant eh bien il faut toujours que j’ajoute qu’il a hérité de cinq millions de francs de rente, sans cela je n’admets pas que je me laisse l’aimer. Il n’y a que l’autre... et encore souvent je crois nécessaire d’admettre que l’Empire sera revenu à cette époque.
Етенсель цитує мене у звіті про ранок на «Кольбері» й уживає образи з мого листа, але вся велика тирада — для малої Трубецької, чий шлюб із Помаром зірвався. Трубецькі поїхали, і Етенсель розхвалює малу, щоб протидіяти цій заплутаній історії з пліток, нібито княгині Лізі описали її сукні.
Etincelle me cite dans la matinée du « Colbert » et emploie les images de ma lettre mais la grande tirade est pour la petite Troubetzkoy dont le mariage avec Pomar est raté. Les Troubetzkoy sont parties et Etincelle fait mousser la petite pour réagir contre cette histoire compliquée de potins d’après lesquels la princesse Lise aurait eu ses robes saisies.
Здається, вона сказала Помарові, що її донька його обожнює і що він матиме її нещастя на своїй совісті, — і саме Помар це переповідає. Бридко з боку цього добродія таке переповідати, навіть якби це була правда. У будь-якому разі цей... син леді Кейтнесс твердий горішок — ось уже не знаю скільки панянок ламають собі зуби, силкуючись його вкусити.
Il paraît qu’elle a dit à Pomar que sa fille l’adore et qu’il aura son malheur sur sa conscience, et c’est Pomar qui le raconte. Voilà un vilain monsieur de raconter des choses pareilles quand même elleq seraient vraies. Dans tous les cas ce... fils de lady Caithness est bien dur voilà je ne sais combien de demoiselles qui se cassent les dents en voulant y mordre.
Примітки
Слововигадка Марі: voyourestiques [sic]. ↩