П'ятниця, 6 січня 1882

Учора старші повиходили, і ми розважалися — Поль, його дружина, Діна, я та Божидар — [замазано: сміхом, нерозбірливо] (це переддень нашого Різдва) і уявляли собі нашу подорож до Алжиру; ми розподіляли ролі за взірцем подорожі Дюма: Поль [замазано: куховар, а] його дружина — посудомийка, Діна — економка, Божидар — касир, а я — рисувальниця. Ми вже наче бачили Божидара, який гупає касовою скринькою по верблюду, а ми женемося за ним вервечкою [сім рядків замазано:]
Сьогодні ми всією родиною та Брізбен їдемо до Кар'є-Беллеза; я вбираюся так гарно, що він увесь час клопочеться моїми тонами. Це було втішно; я хочу плекати митців... і повезти Кар'є-Беллеза до Алжиру, бракувало б іще поета й музиканта... Це могло б бути кумедно... Кар'є-Беллез, син скульптора, не має, знаєте, страшенного таланту, але має одну чесноту, бо, якщо я не помиляюся, він цінує мене як художницю; а втім, нема нічого вразливішого й чутливішого за митця... Боїшся навіть невігласів, у голосі з'являється якась тривожна нотка, ти жінка, ти дитина... Мистецтво навіть у найскромніших [замазано: підносить] душу і робить так, що маєш щось понад тими, хто не належить до піднесеного братства.
Приходила княгиня.
Меліссано вечеряє по-домашньому, ми побували в Гавіні. Усе це мене дратує. Я погано працюю, я наче сліпий араб, який грає на розі вулиці там, в Алжирі, у Марокко, на сонці, сама не знаю де, малярство, пленер... безглуздя.