Понеділок, 11 липня 1881 — 29 червня

Сьогодні Петрів день. Викликали військову музику, що грає під час обіду й увечері на балконі. Перевозячи солдатів та інструменти, один із поштарів зламав ногу, і йому одразу віддали виграш того дня в карти, що становив уже пʼятдесят карбованців. Думка ця моя. Людей небагато: Ліхопой, Етьєн і власник готелю, де ми зупиняємося в Полтаві. Ці панове грають із ним у карти й приймають його у своє товариство. Він одружений з панною. Але товариство цього шинкаря... ну що ж.
Потім родина, нас чотирнадцятеро.
Я вдягаюся чарівно. Діна теж дуже мила; якийсь час я розмовляю й сміюся з Ліхопоєм і Мішею, наче це мене тішить. Інші слухали, що ж такого веселого ми говоримо.
Танцюємо кадриль (я дала Полеві пʼятдесят карбованців) Ліхопой танцює з пані, маючи візаві Поля з дружиною, я й Міша навпроти княгині з Етьєном, Сперандіо й Катериною. Зала простора, і під музику ноги веселішають, Діна танцює цілий вечір, сама-одна, мов навіжена, усілякі довільні па, і справді з великою грацією, як не зважати на оте щось непристойне, що в неї є і що сьогодні ввечері виявлялося менше, ніж звичайно. Усе це нерозбірливо розмов. Я теж зі своїм жахливим горем, від якого в мене сивіє волосся, потанцювала хвильку; це ж бо Ніні крутилася там геть щаслива й невтомна Діна. Та я без веселощів, тільки воно було без претензій, без чоловіків. Я знаю, скільки можу випити, ні крихти не спʼянівши на світі — цілу пляшку шампанського та ще чарочку. Вечеря о другій годині. Питаю себе, чим заповнили цей вечір. Батько, Етьєн, Поль і Міша трохи пограли в карти, а ми?
Я лягаю в ліжко лише десь о четвертій.

Примітки

«La Saint Paul» — свято святих Петра й Павла, 29 червня за старим стилем, 11 липня за західним календарем; іменини Поля. ↩