Середа, 6 липня 1881 — 24 червня

Учора домашня буря; батько мав доволі винуватий вигляд, коли я при ньому переказала мамі вчорашню розмову.
Княгиня, як завжди, обурюється по-батьківськи: небо дало мені все, каже вона, а я невдоволена.
А я ось уже кілька місяців сивію. Сива, та ще й у мої роки — це доволі рідкісне трапляється; це моя глухота, я знаю, це вона таке зробила.
Пан Патченко з донькою приїхали опівдні. Я гадала, що він гірший, ніж є насправді, і дивно, що такий пристойний чоловік поводиться так гидко з Полем, а надто з його дружиною, яку лишає без шеляга в чужій родині.
Зрештою, їм тут добре, і він приїздить сюди з візитом, наче був бездоганний, а тепер, коли його гарно прийняли, у нього не буде жодного бажання діяти інакше, якщо припустити, що він узагалі коли-небудь те бажання мав.
Я закінчила свою картину, яка краща за все, що я робила досі, надто голова, яку я тричі переписувала повністю. Але через те, що я не досить ретельно зробила рисунок, рука вийшла трохи закоротка, і в позі є незграбність, а ці вади мені непростимі, бо ж я маю все потрібне, щоб їх уникнути. Я не раз кинула б це, бо ця картина... Словом, краще було б зробити кілька етюдів, ніж докінчувати цю закоротку руку, але я весь час сподівалася, що батько її в мене купить, бо ж він не зробив мені жодного подарунка, а я приїхала сюди... але щось воно не схоже на те.
Є ярмарок у селі, ми йдемо туди й тішимося, кидаючи в натовп усі цукерки, які тільки можна знайти, — це наче карнавальне конфеті. Виходить гарний спільний порух: усі руки тягнуться разом, усі кидаються на землю, це наче людська хвиля. Гарна річ натовп.
на полях Стара Ґавіні мені пише, Брімон, мала, Вольф теж Аж тут Поль звертає увагу на появу француженки коло мого батька, якому він подарував поблизу невеликий маєток (сто арпанів) і якій не можна заборонити зʼявлятися на людному майдані. Бо мене це одразу зачіпає; якби нічого не сказали, я обійшла б це мовчанкою, але нестерпно, коли про це говорять при мені, тож я йду з майдану, затуляючись парасолькою та вуаллю, щоб ця істота не побачила мого обличчя, а також позашлюбна донька пана Башкирцева, яку він мав від селянки і яку мама під час свого останнього перебування допустила до себе, і її навіть оселили на тому самому поверсі, що й маму... Це, це чудово. Дитину коханого чоловіка, одруженого, ще приймають, але дитина після одруження настільки образлива, настільки жахлива, що годі й сказати. Мене ранить уже сама думка, що ця... дівчина недалеко і може випадково побачити мене, коли я виходжу...
Пан утік. Але погодьтеся, що гидко наражатися на такі зустрічі.

Примітки

Француженка: французька коханка пана Башкирцева, якій він подарував неподалік невеликий маєток. ↩
Арпани: давня французька міра землі, трохи менша за акр (близько третини гектара). ↩
«Пан» (Monsieur) — батько Марі. ↩