Четвер, 26 травня 1881 — Фастів під Києвом

Ми чекаємо на наш потяг ще чотири години! Виїхали з Берліна вчора об одинадцятій вечора. Але спершу про мій дорожній костюм: плісована спідниця й довге пальто з одним рядом ґудзиків, із легкого сукенця в дрібну біло-чорну клітинку; каптур із чорною підкладкою. Чорний капелюшок чарівної та вишуканої форми. Само собою зрозуміло, прибувши до Берліна, я обзавелася чорною сукнею з китайського крепу, приталеною й гарною.
Ґабріель весь час із нами; учора він приніс запрошення від пані дʼОбіньї, дружини секретаря французького посольства, але оскільки ми туди не пішли, він влаштував нам зустріч із цією дамою в берлінському Тіргартені; була там також пані... чиє імʼя закінчується на енс, із бельгійського посольства, та пан де Савіньї з французького посольства. У Берліні нудно, і він, певно, нарозповідав їм про нас чудес; дами пішли першими, а пан де Савіньї лишився, тож ми відбилися окремою купкою — невимовний Ґабріель і я, — щоб подивитися на тварин у саду (Тіргартен).
Ми знову повечеряли разом, і бідолашний Ґабріель лишився без свята з повітряною кулею Годара, де був увесь Берлін. Але він сам себе запросив. Ах! перед садом треба було дещо купити, і дорогою ми зайшли до Ґабріеля, який має чарівну невеличку квартиру в будинку, де мешкають самі дипломати. Мій портрет у масивній срібній рамці пишається біля портрета старого Жері. Він показує нам усі дивовижі свого цнотливого житла й дарує мені доволі кумедне деревʼяне віяло, яке ми знаходимо в одній шафці.
У цього юнака все бездоганно, і в кожній дрібниці його помешкання написані слова: лад, манери, добре виховання. Неможливо бути ще ладнішим і водночас лишатися елегантним і скрізь справляти добре враження. І в його веселій та пристойній розмові, у компліментах, які він вам робить... Усе це сповнене почуттів без жодної солодкавості. Словом, він цілковито бездоганний.
Це аж майже нудно... а проте, відʼїжджаючи, я майже шкодувала. Він прикривав мені коліна полою свого пальта, сидячи навпроти мене дорогою на вокзал; знову зарядив дощ.
Мені потрібна була ця велика подорож: рівнина, рівнина, рівнина скрізь. Це дуже гарно, я божеволію від степів... як від чогось нового... Це майже нескінченність... коли ж трапляються ліси чи села — це вже не те. Чарує привітний, любʼязний вигляд усіх службовців, аж до носіїв, щойно вʼїжджаєш до Росії; митники говорять так, наче давно тебе знають, ще трохи — і поцікавилися б твоїм здоровʼям. Але я вже вісімдесят шість годин у вагоні, і ще тридцять лишається. Запаморочливі ці відстані. Велике повстання влаштувати буде дуже легко... Поки що бʼють євреїв, точніше, трощать їхні домівки. А Імператор лишається у своїй дурній непорушності... Йому не варто було боятися, що, даючи волю, він поступається перед погрозами; йому досить було приписати цей задум своєму батькові, сказавши: «Ви вбили його тієї миті, коли він збирався перебудувати Імперію. Я ж, даючи вам усі ці свободи, лише виконую його останню волю». — І все було б урятовано. Невже він гадає, що зможе втримати самодержавство? О! тоді він дурень і сліпець. А проте мій бідолашний край треба звільнити від усієї тієї нечисті, що його точить.
Ох! який вагон був у нас цієї ночі! Ну й трусило ж нас! Довелося кликати кондуктора; здається, колесо було несправне, але поштовхи були жахливі, довелося серед ночі пересідати; зате всі службовці такі послужливі, наче ти серед власної давньої відданої челяді.

Примітки

«Bois de Berlin» — Тіргартен, центральний парк Берліна та модне місце прогулянок, відповідник паризького Булонського лісу. ↩
Ежен Годар (1827–1890) — найславетніший повітроплавець Франції, чиї польоти на повітряних кулях збирали величезні юрби. ↩
Навесні 1881 року, після вбивства Олександра II 13 березня, у південно-західних губерніях Російської імперії спалахнули єврейські погроми, починаючи з Єлисаветграда у квітні (en.wikipedia «1881–1884 anti-Jewish pogroms in the Russian Empire»). ↩