Четвер, 12 травня 1881

Приходив пан Ґавіні, а потім Байєль, княгиня та Алексіс на вечерю. Шлюб Ґамбетти спростовано, і я співаю «кажуть, тебе видають заміж» під гітару. Як же добре в мене вдома: куток дивана, обмежений праворуч книжками, а ліворуч затінений пальмою, під якою стоїть велике крісло, таке мʼяке й зручне, що рідко в ньому хоч трохи не задрімаєш. Таємниче освітлення, але... нікого. Алексіс — цілковите ніщо.
Коли я подумаю, що Кассаньякові, коли його приймали, навіть доброго обіду не давали, а наші вітальні були далекі від мистецької кокетливості мого власного куточка. Тут йому було б до вподоби, я певна.
Байєль хоче мене видати заміж... я не проти. Титул і сто тисяч франків ренти або ж якийсь Баландар і дві-три сотні тисяч франків ренти. Радше Баландар із республіканськими та офіційними звʼязками. Ось мої умови. Що ж до маркізів та графів-секретарів посольства з двадцятьма тисячами франків ренти, то їх я відкидаю вперто.
Баландар і триста тисяч франків ренти — ось мрія. Потрібна блискуча відплата — або смерть.

Примітки

Леон Ґамбетта (1838–1882), на той час голова Палати депутатів. Чутки про його шлюб із панною Дюран не справдилися; він так і не одружився. ↩
«Баландар» — типове імʼя, яким Марія позначає звичайного буржуа без титулу (деінде «Duran et Balandard», «les Durand, les Balandard»). ↩