❦
Вівторок, 3 травня 1881
Mardi 3 mai 1881
У Салоні з Ґабріелем, але страшенно дратує, коли тітка наступає на пʼяти; кажуть, що загубитися легко, — тільки не тоді, коли цього хочеш. Я пробувала разів десять, і неможливо. Тітка йде слідом крок у крок, мама поблажливо відпускає, ненавиджу і той, і той спосіб... Моя родина дратує. Ми бавимося тим, що вихваляємо картину, яку якийсь нагороджений пан зі знавецьким виглядом уголос називав жахливою; він пішов, кинувши на нас презирливий погляд. О пів на пʼяту ми розходимося, я повертаюся. Ґабріель завтра їде, і я двадцять хвилин через це гніваюся.
Au salon avec Gabriel mais c’est très agaçant d’avoir ma tante sur les talons, on dit qu’il est facile de se perdre, pas quand on veut toujours. J’ai essayé dix fois et impossible. Ma tante suit pas à pas, maman lâche avec complaisance, je déteste l’une et l’autre manière... Ma famille est agaçante. Nous nous amusons à louer un tableau qu’un monsieur décoré et à l’air connaisseur trouvait atroce tout haut, il est parti en nous lançant un regard de mépris. A quatre heures et demie nous nous quitons, je rentre. Gabriel part demain, j’en suis fâchée pendant vingt minutes.
Але я на нього серджуся... тобто ні, але ж він, певно, добре знає, які ми, і це мене принижує. На мою картину дивляться, я це з подивом помічаю.
Mais je lui en veux... c’est-à-dire non, mais il doit bien savoir comment nous sommes et cela m’humilie. On regarde mon tableau, je le constate avec surprise.
А подумати тільки, що я мала голос, який міг би скласти жінці цілий статок, і що я його не просто втратила! А що...
Et dire que j’avais une voix qui pouvait faire la fortune d’une femme et que non seulement je l’ai perdue ! Mais que...