Понеділок, 14 березня 1881

Стає краще.
Імператора Росії вбито. Подробиці ви знайдете в газетах, особливо раджу статтю Рошфора, який дуже слушно зауважує, що вбивці не заскочили цю людину зрадницьки.
Спершу благали дати трохи свободи й конституцію, потім погрожували. Нічого не допомогло.
Сподіваюся, що спадкоємець, Олександр III, негайно дасть палати та відповідальних міністрів.
Звісно, трагічна смерть цього старого будить деяку жалість, зовсім трохи, але майже мусиш радіти, згадуючи той жахливий розгардіяш, що панував у Росії, ту нелюдську систему, яка нами правила, бюрократичну тяганину, грабунок країни чиновниками, свавілля, злидні народу! А втім, ця подія лишає мене спокійною, я розпалююся лише тоді, коли думаю про нещасне становище нашого народу і про все, що треба було б зробити для країни.
Добре було б узагалі не мати імператора, але отак раптом — ми до цього ще не готові. Новий дуже ліберальний, та такі вони всі, прийшовши до влади. Колишній теж був ліберальний — він звільнив кріпаків і двадцять шість років жив на цьому, нічого більше не роблячи. Якщо новий дасть палати й відповідальне міністерство, то це буде дуже добре, і він зробить усе, що треба. Тоді це стане справою кожного.
Я йду спати, кажучи собі: хай живе Всесвітня Республіка.

Примітки

Царя Олександра II (1818–1881) було вбито в Санкт-Петербурзі 1 березня 1881 року (13 березня за західним календарем) членами «Народної волі»: перша бомба розбила його карету, друга, кинута, коли він вийшов, смертельно його поранила. ↩
Анрі Рошфор (1831–1913) — радикальний журналіст, засновник газет «La Lanterne» (1868) і «LʼIntransigeant» (1880). ↩
Олександр III (1845–1894) не дав ні того, ні іншого; він посилив самодержавство. ↩
Селянська реформа 1861 року, якою Олександр II звільнив російських кріпаків, була його головним тривким діянням. ↩