❦
Субота, 12 лютого 1881
Я звеліла вибудувати свою картину за правилами перспективи, і виявилося, що це міняє мені все: я мала вже бачити не те, що бачу, а уявляти себе на шість метрів далі, так що очі мої бачили драбину за головою панни де Вільвʼєй, а перспектива наказувала мені бачити її куди лівіше. Не розумію, як можна робити те, чого не бачиш. А втім, коли малюєш правильно, то й помилок у перспективі бути не повинно; перспектори1 потрібні, коли йдеться про храм, колонаду чи махини такого штибу, але ж проста майстерня з жінками!Samedi 12 février 1881
Я згаяла на все це чотири чи пʼять днів, аж нарешті приходить Тоні й визнає, що я маю рацію.
J’ai perdu quatre ou cinq jours avec tout cela, enfin vient Tony, il me donne raison.
Користуйтеся перспективою, нехай вона вкладається у ваші задуми, але якщо вона псує композицію — та хай їй грець! З нею можна й порозумітися. А втім... як можна зробити щось хибне, роблячи саме те, що бачиш?
Usez de la perspective, que cela rentre dans vos arrangements, mais si ça dérange la composition, flûte ! Il est avec elle des accommodements. Du reste... comment peut-être faire une chose fausse en faisant exactement ce que l’on voit ?
Тоні й далі дуже задоволений і каже, щоб я писала.
Tony persiste à être très content et me dit de peindre.
Я в захваті.
Je suis ravie.
Опівдні прибігає служниця, обличчя розчервоніле. Пана Жюліана нагородили!2 Загальна радість, це підносить заклад; ми тріумфуємо і біжимо — Амелі, Невгліз і я — замовляти в Вайяна пишний кошик квітів із великим червоним бантом.
A midi la bonne arrive en courant, le visage congestionné. M. Julian est décoré ! Joie générale, cela pose la maison; nous triomphons et courons Amélie, Neuveglise et moi commander une splendide corbeille de fleurs avec un gros nœud rouge, chez Vaillant.
Вайян — не звичайний квітникар, це витончений митець. Сто пʼятдесят франків — це не забагато.
Vaillant n’est pas un fleuriste ordinaire, c’est un artiste raffiné. Cent cinquante francs, c’est pas trop.
Ми вкладаємо туди картку такого змісту: панові Жюліанові — майстерня дам з пасажу Панорам.
Nous y mettons une carte ainsi conçue: à M. Julian, l’atelier des dames du passage des Panoramas.
Вільвʼєй навмисне повертається о третій, щоб привітати його; він піднімається зі своєю стрічкою3, і я маю приємність уперше в житті побачити цілком щасливу людину. Він і сам це визнає: можливо, є люди, які чогось прагнуть, а от я цієї миті вже нічого на світі не бажаю.
Villevieille revient exprès à trois heures pour le féliciter, il monte avec son ruban et j’ai le plaisir de voir pour la première fois de ma vie un homme absolument heureux. Il l’avoue lui-même, il y a peut-être des gens qui ont envie de quelque chose, moi à l’heure qu’il est je ne désire plus rien au monde.
Тоді ми спускаємося, Вільвʼєй і я, до майстерні нагородженого Директора подивитися на кошик; радість, привітання і навіть трохи зворушення. Він розповідає нам про свою стару матір, якій боїться завдати удару, раптом сповістивши новину. А ще про старого дядька, що плакав би з того, мов дитина.
Puis nous descendons, Villevieille et moi, dans l’atelier du Directeur décoré, voir la corbeille; joie, félicitations et même un peu d’attendrissement. Il nous parle de sa vieille mère à laquelle il craint de donner un coup en lui annonçant brusquement la nouvelle. Puis un vieil oncle qui en pleurerait comme un enfant.
— Та ви тільки подумайте, там же ціле село! Уявляєте, який ефект. Бідний селянський хлопчина, що подався звідти ні з чим... Кавалер ордена Почесного легіону!
- Songez-donc, c’est un village là-bas ! vous voyez l’effet. Un pauvre petit paysan parti de là-bas sans rien... Chevalier de la Légion d’honneur !
Старий Жюліан був дуже милий, говорячи про свою родину; тут у нас це теж родинне свято — під впливом хвилювання навіть найменш симпатичні учениці заговорили, чи не подарувати йому бронзу, якийсь сувенір, та хтозна що ще?
Il a été très gentil en parlant de sa famille le père Julian; ici aussi c’est une fête de famille, sous le coup de l’émotion les élèves les moins sympathiques parlaient d’offrir un bronze, un souvenir, que sais-je ?
Потім приходять інші учениці, тітка, Амелі, її мати та заміжня сестра; Невгліз, Ларівʼєр. Він у захваті від наших квітів і банта. Зрештою, це триває до пів на шосту.
Puis arrivent d’autres élèves, ma tante, Amélie, sa mère et sa sœur mariée; Neuveglise, Larivière. Il est ravi de nos fleurs et du nœud. Enfin cela dure jusqu’à cinq heures et demie.
Жарти жартами, а це надає закладові зовсім іншої ваги, і якщо старий Родольф такий щасливий, то це його подобрить, і він робитиме моїй картині ще кращу рекламу.
Blague à part cela donne un tout autre cachet à la boutique et puisqu’il est si heureux que ça le père Rodolphe ça va le rendre bon et il va me faire encore de meilleures réclames au tableau.
Примітки
У вихідному тексті: perspecteurs [sic] — слово, вигадане Марією на позначення фахівця з перспективи. ↩
Родольф Жюліан (1839–1907), засновник Академії Жюліана, став кавалером ордена Почесного легіону. ↩
Червона стрічка ордена Почесного легіону, яку носили в петлиці. ↩