❦
Субота, 11 грудня 1880
Тоні сказав мені, що моя конкурсна голова — найкраще, що я зробила дотепер. Ах! Та байдуже; хіба ж це життя!Tony m’a dit que ma tête du concours est ce que j’ai fait de mieux jusqu’à présent. Ah ! qu’importe; ce n’est pas une vie cela !
Іспанська королева влаштовує вечір, і я питаю себе, чи запросили б нас, якби мама була тут. Та що там! Лессепси, Гехт, Дьєпп і ще бозна-що творять у моїй голові жахливий хаос, і я тільки й знаю, що заливатися слізьми. По трьох роках — і дійти лише до цього.
La Reine d’Espagne va donner une soirée et je me demande si nous serions invitées si maman était là. Enfin ! Les de Lesseps, Hecht, Dieppe, je ne sais quoi encore forment un horrible chaos dans ma tête et je ne sais que fondre en larmes. Au bout de trois ans n’en être que là.
Я йду просити в тітки пʼятсот франків, щоб заплатити арфістові, а вона відповідає мені ту саму одвічну фразу: присягаюся, у нас ні шеляга, але завтра чи післязавтра, може. Це переповнило чашу мого роздратування!
Je vais demander cinq cent francs à ma tante pour payer le harpiste et elle me répond la phrase sempiternelle: je te jure que nous n’avons pas le sou, mais demain ou après-demain peut-être. Cela a mis le comble à mon exaspération !
Завжди те саме!
Toujours la même chose !
Навіть якби цього разу це була правда — мені ж завжди брехали! І ніколи грошей! Ми нікуди не ходимо, у нас навіть екіпажа немає; ми нікого не приймаємо. Я нічого не купую вже три місяці, дві сукні в кредит і пальто — а грошей ніколи немає!
Quand même pour une fois cela serait la vérité on m’a toujours menti ! Et jamais d’argent ! Nous n’allons nulle part, nous n’avons même pas de voiture; nous ne recevons personne. Je n’achète rien depuis trois mois, deux robes à crédit et un paletot et il n’y a jamais d’argent !
Того дня мені кортіло однієї книжки з рідкісною оправою, а я ж божеволію за гарними книжками, — і я її не купила.
J’avais envie d’un livre l’autre jour avec une reliure rare et je suis folle de beaux livres et je ne l’ai pas acheté.
Та хіба ж це існування! Ті, хто пускає тебе на світ, мали б дбати про тебе бодай трохи більше! Дати тобі фах, карʼєру, становище — я не знаю, що кажу, але сама себе розумію. О, які жахливі люди, о, яке нестерпне виховання.
Enfin ce n’est pas une existence cela ! Ceux qui vous mettent au monde devraient s’occuper de vous un peu plus que cela ! Vous donner un état, une carrière, une position je ne sais pas ce que je dis, mais je me comprends. Oh ! les terribles gens, ó l’atroce éducation.
До всього безумного чи дурного, що я наробила, мене підштовхнули вони. Я не кажу про останні два-три роки. Останні три роки я відповідаю сама, бо вже їх не слухаю, і дурниці, які вони кажуть, на мене більше не впливають. Який жахливий дім, які звичаї!
Dans tout ce que j’ai fait de fou ou de bête c’est eux qui m’ont poussée. Je ne dis pas depuis deux, trois ans. Depuis trois ans je suis seule responsable ne les écoutant plus et les sottises qu’ils disent ne m’influencent plus. Quelle atroce maison, quelles mœurs !
Я воліла б, щоб вони були порочні, ніж отакі.
Je les aimerais mieux vicieux que comme ça.
Безлад і скупість, та ще й у найдурнішому поєднанні.
Le désordre et l’avarice en plus bête ensemble.
Це як докучати мені сиропами, вогнем у моїх кімнатах — і дати мені здихати з туги... Ах, нестерпне існування. Навіть у моїй глухоті винні вони.
C’est comme de m’obséder par des sirops, du feu dans mes chambres et de me laisser crever d’angoisse... Ah l’atroce existence. Ma surdité même est causée par eux.
Кришабер мене лікував, і, відчувши щось дивне у вухах, я зібралася була до нього на консультацію, коли виникла якась там плітка, що завадила мені піти; я все чекала, поки вона розвіється, поки пані Кришабер завітає до нас, щоб мені насмілитися знову до них піти, але чекала марно, а потім було вже надто пізно.
Krishaber me soignait et ayant senti je ne sais quoi d’étrange dans les oreilles j’allais le consulter quand est survenu je ne sais quel potin qui m’a retenue d’y aller; j’attendais toujours que cela se dissipe, que Mme Krishaber vienne chez nous pour oser retourner chez eux, mais j’ai attendu en vain et il a été trop tard après.