❦
Понеділок, 6 грудня 1880
Ось стаття з «Ґолуа», на якій мені нема потреби спинятися. Навіть якби я стримала сльози, зціпивши зуби й широко розплющивши очі, невже ви гадаєте, що такі втіхи здатні мене омолодити чи зцілити? Воно підступає до горла й душить мене, а вони гадають, що мені поможуть сиропи! Зрештою, плакати завжди добре, бо так жалієш сам себе й думаєш, що небо теж змилується. Але ж ні. Щодо цього я не маю ілюзій...Voici un article du « Gaulois » sur lequel je n’ai pas besoin d’insister. Quand bien même je retiendrais mes larmes en serrant les dents et en ouvrant très fort les yeux, croyez-vous que ces plaisirs-la soient faits pour me rajeunir ou pour me guérir ? Cela me monte à la gorge et m’étrangle et on croit que les sirops me feront du bien ! Enfin, il est toujours bon de pleurer parce qu’on s’apitoie sur soi-même et on pense que le ciel aura aussi pitié. Mais non. Je n’ai pas d’illusions à ce sujet...
Не ця Королева-повія й не такі жінки, як пані Бай чи Гехти, засліплюють мене своєю жалюгідною пишнотою... Але коли я думаю, що скрізь, у геть усіх!... Про Королеву нічого не кажу: вона десять разів запрошувала мене прийти з тіткою за відсутності мами, я не піду — по-перше, через маму, а по-друге, краще туди більше не ходити... ще, чого доброго, скоїться якась прикрість.
Ce n’est pas cette Reine-catin ni des femmes comme Mmes Bail ou les Hecht qui m’éblouissent de leurs misérables splendeurs... Mais quand je pense que partout, chez tout le monde !... Je ne dis rien de la Reine, elle m’a invitée dix fois à venir avec ma tante en l’absence de maman, je n’irai pas, d’abord à cause de maman, et puis il vaut mieux ne plus y aller... il n’aurait qu’à arriver quelque ennui.
А моя мати там, у Росії, і нічого не вміє для мене залагодити. О! Це божевілля, але я у відчаї.
Et ma mère qui est là, en Russie et qui ne sait rien arranger pour moi. Oh ! c’est fou mais je suis désespérée.