П'ятниця, 19 листопада 1880

Я викликала свою негритянку до майстерні, де вона цілу годину співала нам замість давати мені урок у мене вдома. Запалюють газ, і п'ятнадцять жінок на чолі з Жюліаном шикуються в глибині майстерні, поки пані Понс зі своєю гітарою сходить на поміст для моделі під залп оплесків. Якщо ви гадаєте, що мені весело! Та де там.
Жюліан розніс мій живопис ущент. Погано намальовано, рух холодний, тон неправдивий і ефект погано продуманий. Якщо мені після цього не радісно! Але я трохи втішаюся думкою, що й сама знала, що це недобре, тож не так болить. Ах! Якби я вважала його добрим, а він сказав би оце — отоді було б страшно. Та дарма!
Я бачу, що таке живопис, що таке оголена натура в натуральну величину.
Ах! Я розраховувала на живопис, щоб вибратися! Стривай-но, голубонько. Я весь час боюся залитися слізьми