❦
Пʼятниця, 17 вересня 1880
Vendredi 17 septembre 1880
Сподіваюся, цього разу він таки поїхав. Пароплав відпливає в суботу з Марселя. Та поховаймо Соутцо й поговорімо про мене, щоб занотувати нові чарівні речі, які зі мною стаються.
J’espère qu’il est bien parti cette fois. Le paquebot part samedi de Marseille. Mais enterrons le Soutzo et parlons de moi, pour enregistrer de nouvelles choses charmantes qui m’arrivent.
Передусім учора я повернулася до лікаря, до якого ходила через вуха. І він зізнався мені, що не очікував, що все настільки серйозно, що в обох вухах прорив барабанної перетинки і що я вже ніколи не чутиму, як раніше. Завжди буде наче пелена. Я просто остовпіла. Це жахливо. Глуха я, певна річ, ні, але чую так, як бачать крізь легку пелену. Тож я вже не чую цокання свого будильника й ніколи більше не почую його, хіба що наблизившись. Ось воістину нещастя. У короткій розмові дещо від мене вислизає... Зрештою, подякуймо небу, що я ще не осліпла й не оніміла. Одного разу в Росії я хотіла себе вбити, але лютий страх перед пеклом мене втримав; учора страх був менший, і вже не пекло, а невідоме мене лякало. Сподіваймося, що третього разу я вже нічого не боятимуся.
D’abord hier, je suis retournée chez le docteur où je suis allée pour mes oreilles. Et il m’a avoué qu’il ne s’attendait à voir la chose si grave, qu’il y a perforation du tympan dans les deux oreilles et que je n’entendrais plus jamais comme avant. Il y aura toujours comme un voile. J’en suis restée comme assommée. C’est horrible. Je ne suis certes pas sourde, mais j’entends comme on voit à travers un léger voile. Ainsi je n’entends plus le tic-tac de mon réveil et je ne l’entendrai plus jamais qu’en m’approchant. Voilà, en vérité, un malheur. Dans la conversation brève des choses m’échappent... Enfin remercions le ciel de n’être pas encore devenue aveugle ou muette. Une fois en Russie j’ai voulu me tuer mais une horrible crainte de l’enfer m’a retenue; hier la peur était moindre et ce n’était plus l’enfer, mais l’inconnu qui m’effrayait. Espérons qu’à la troisième occasion je n’aurai plus peur de rien .
Я пишу геть зігнута, а якщо хочу випростатися, мені страшенно боляче; це в мене наслідок сліз. На смерть Імператорського принца мені було боляче отак само. Я добряче наплакалася від самого ранку.
J’écris toute courbée et, si je veux me redresser, j’ai atrocement mal; c’est chez moi l’effet des larmes. A la mort du Prince Impérial, j’ai eu mal comme cela. J’ai bien pleuré depuis ce matin.
Приїхав мій дядько Вольдемар. Він каже, що, бувши в Берліні у справах, дістався аж до Парижа, щоб подивитися місто. Це не видається мені серйозним, та й тітка якась похмура. Мабуть, щось сталося, але я нічого не дізнаюся, ці ідіотки поводяться зі мною, мов із божевільною, і бояться завдати мені болю, занепокоївши мене. Тож я цілком природно питаю, чи бачив він нещодавно маму. Пʼять днів тому. А коли вона повертається?
Mon oncle Woldemar est arrivé. Il dit qu’étant à Berlin pour affaires, il a poussé jusqu’à Paris pour voir la ville. Cela ne me paraît pas sérieux et puis ma tante a un air sombre. Il sera arrivé quelque affaire, mais je ne saurai rien, ces idiotes me traitent en aliénée et craignent de me faire mal en me donnant de l’inquiétude . Alors tout naturellement je demande s’il a vu depuis peu maman. Depuis cinq jours. Et quand revient-elle ?
— О! найпізніше на початку жовтня.
- Oh ! au commencement d’Octobre au plus tard.
Після чого я надсилаю депешу, де називаю її матірʼю-злочинницею, потім боягузкою, брехункою, мерзотницею, не хочу вас більше бачити, ви втратили доньку, зневажаю вас, як і батька, тощо.
Là-dessus, j’envoie une dépêche où je la traite de mère criminelle, puis lâche, menteuse, infâme, ne veux plus vous revoir, avez perdu votre fille, vous méprise ainsi que le père etc.
Цій доброчесній деревʼяній матері від цього ні холодно ні жарко, але на телеграфі в Полтаві прочитають ці мерзоти, які небо, таке добре до мене, можливо, мені пробачить з огляду на те, що я єдина, кому це шкодить. Світ не знає, і, певна річ, у його очах я винна, бо ображаю свою матір.
Cela ne fera rien à cette vertueuse mère de bois mais au télégraphe à Poltava, on lira ces infamies que le ciel si bon pour moi me pardonnera peut-être en faveur de ce que je suis la seule à qui ça nuit. Le monde ne sait pas, et certainement à ses yeux je suis coupable d’injurier ma mère.
Я розповідаю, що тут діялося під час Жоржа, і пережиті жахіття, і поведінку моєї доброчесної матері, яка мене ганьбила за те, що я хотіла вигнати цього чоловіка... І я заходжуся слізьми, за столом, перед цим дядьком, який не бачив мене пʼятнадцять років.
Je raconte ce qui s’est passé ici pendant Georges et les horreurs subies, et l’attitude de ma vertueuse mère qui me flétrissait parce que je voulais chasser cet homme... Et je fonds en larmes, à table, devant cet oncle qui ne m’a pas vue depuis quinze ans .
Та подумайте ж: вони крадуть у мене життя, вони крадуть у мене молодість. Усе можна надолужити, але не це; вони мене занапащають, вони мене занапастили!
Aussi songez donc, ils me volent ma vie, ils me volent ma jeunesse. Tout peut se compenser mais pas cela; ils me perdent, ils m’ont perdue !
Така дрібниця, як цей Біарриц, — для мене її не змогли зробити, і мене завжди приносили в жертву, бруднили, усе приносили в жертву цьому братові, якби ще то був її коханець, це, можливо, ще зрозуміли б, не виправдовуючи, але цей жахливий...
Une niaiserie comme ce Biarritz, on n’a pas pu le faire pour moi et j’ai toujours été sacrifiée, salie, tout a été sacrifié à ce frère, si encore c’était son amant, on le comprendrait peut-être, sans l’excuser, mais cet horrible...
Зрештою, що ж ви хочете! Вони думають, що відбулися від усього, дошкуляючи мені мікстурами й лікарями.
Enfin que voulez-vous ! Ils se croient quitte de tout en m’embêtant avec des potions et des médecins.
Цього вечора я вернулася до себе, мов поранений звір, хриплячи й називаючи їх потворами, мерзотниками, злодіями, розбійниками! Ах! боягузи!
Ce soir je suis rentrée chez moi comme une bête blessée, râlant et les appelant monstres, infâmes, voleurs, brigands ! Ah ! les lâches !
Ні, ви не знаєте, ви ніколи не дізнаєтеся, треба було б розповісти все це холодно, віддавна, потроху. Натомість я нарікала, а якби я тільки розповіла просто, це ви кричали б за мене. Та доводиться визнати, що я навіть зла вчинити не вмію. Ця депеша вкриє мене ганьбою, а цій жінці, яку я кладу до одного мішка з батьком, від цього ні холодно ні жарко. Якби ви знали! Якби йшлося про якийсь борг чи якусь сварку цього мерзенного брата з його коханкою, моя люба мати примчала б з краю світу, привезла б ту даму до цієї бридкої істоти й помирила б їх...
Non, vous ne savez pas, vous ne saurez jamais, il faudrait raconter tout cela froidement depuis longtemps, petit à petit. Au lieu de cela je me suis plainte, si j’avais seulement raconté simplement, c’est vous qui auriez crié pour moi. Mais il faut croire que je ne puis même pas faire le mal. Cette dépêche me couvrira d’opprobre et ne fera rien à cette femme que je mets dans le même sac avec mon père. Si vous saviez ! S’il s’était agi de quelque dette ou de quelque brouille de ce frère immonde avec sa maîtresse, ma chère mère accourerait du bout du monde ramener la dame à cet être hideux et les raccommoder...
А тут ішлося просто-напросто про те, щоб відвезти мене до елегантного курортного міста, а на водах наше жалюгідне становище було б менш помітне, можна було б, хтозна, можливо... Та вони мене ховали досі, навіщо ж міняти... мені страшенно боляче, я більше не можу писати.
Mais ici il s’agissait tout bonnement de me conduire dans une ville d’eaux élégante, et aux eaux notre misérable position se verrait moins, on pourrait, qui sait, peut-être... Mais ils m’ont enterrée jusqu’ici, à quoi bon changer... j’ai atrocement mal, je ne peux plus écrire .
Дядько й тітка говорили про спадок і дідусів заповіт. О! які ж усі огидні! Я чула, як тітка ганьбила імʼя померлого батька... це жахливо. Усі мої завдали мені багато болю, і я їм це кажу, але якби вони померли, я б уже нічого не казала.
Mon oncle et ma tante ont parlé de l’héritage et du testament de grand-papa. Oh ! que tout le monde est dégoûtant ! J’ai entendu ma tante flétrir le nom du père mort... ça, c’est affreux. Ils m’ont fait bien du mal tous les miens et je leur dis, mais s’ils venaient à mourir je ne dirais plus rien.