❦
Вівторок, 14 вересня 1880
Mardi 14 septembre 1880
Позавчора Соутцо прийшов близько другої. Тітка запросила його на обід, тож він повернувся о сьомій. Ми говорили про всяку всячину, він лише сказав мені, що їде.
Avant-hier Soutzo est arrivé vers deux heures. Ma tante l’a invité à dîner, il est donc revenu à sept heures. Nous avons parlé de choses indifférentes, il m’a dit seulement qu’il partait.
— Та з вами це часто буває, як мені здається...
- Mais cela vous arrive souvent, il me semble...
— Ні, цього разу...
- Non, cette fois...
— Цього разу ви їдете більше, ніж зазвичай?
- Cette fois vous partez plus qu’à l’ordinaire ?
— Я їду до Афін.
- Je vais à Athènes.
— І що робити?
- Et quoi faire ?
— До війська.
- Dans l’armée.
— Непогана думка, хоча військове ремесло й стало дуже дурним відтоді, як винайшли артилерію...
- Ce n’est pas une mauvaise idée, bien que le métier des armes soit devenu bien sot depuis l’invention de l’artillerie...
Учора він повернувся й, не заставши нас, сказав Розалі, що повернеться попрощатися з цими паніями. О сьомій знову зʼявився молодий афінянин. Вони з тіткою викликали гомеопата, який видається мені таким самим похмурим, як Фовель... Я чотири роки пробувала алопатію, спробую тепер іншу.
Hier, il est revenu et ne nous ayant pas trouvées dit à Rosalie qu’il allait revenir faire ses adieux à ces dames. A sept heures réapparition du jeune Athénien. Ils ont avec ma tante fait venir un homéopathe qui me paraît aussi noir que Fauvel... J’ai essayé pendant quatre ans de l’allopathie, je vais essayer de l’autre .
А тепер треба розповісти про прощальний вечір. Він починає словами: однаково, мені страшенно сумно відʼїжджати.
Maintenant il y a à raconter la soirée des adieux. Il commence par dire: C’est égal, je suis horriblement triste de partir.
Та ось у чому річ. Шістдесят тисяч франків боргу. Вербранк позичив грошей, а малий повертатиме їх, відраховуючи зі своєї ренти й лишаючи собі лише шістсот франків на місяць = відплиття до грецького війська. Тож я докоряю йому, глузуючи, що він думає тільки про гроші, а він знову береться пояснювати мені свої потреби, і тоді... але доволі кумедно, що, щойно говориш не по-простому, він не розуміє. Тоді я кажу йому з цілковитою щирістю, що єдиний порух симпатії, який я до нього відчула, викликала його дурість.
Mais voici la chose. 60.000 francs de dettes. Werbranck a avancé de l’argent et le petit va le rembourser en prélevant sur ses rentes, et en ne se laissant que 600 francs par mois = embarquement pour l’armée grecque. Alors je lui reproche en me moquant de ne penser qu’à l’argent et il se remet à m’expliquer ses nécessités et alors... mais ce qui est assez amusant c’est qu’aussitôt qu’on ne parle pas simplement, il ne comprend pas. Alors je lui dis avec une entière franchise que le seul mouvement de sympathie que j’aie éprouvée vers lui a été dû à sa bêtise.
— Однаково, я думала про це сьогодні вранці, — кажу я йому, — яка прикрість, що у вас немає пʼятисот тисяч франків ренти. Дурний чоловік, як ви, це, можливо, було б кумедно... Чоловік на виданні... Бо ж якби трохи постаратися...
- C’est égal, je le pensais ce matin, lui dis-je, quel ennui que vous n’ayez pas 500.000 francs de rente. Un mari bête comme vous, ce serait peut être drôle... Un homme à marier... Car si on se donnait la moindre peine...
Та він, схоже, має добрі почуття щодо грошей, хоча це теж може бути сама лише брехня... А проте Курте ж знайшов багату дружину, цей теж міг би таку знайти, надто з Вербранком. Та він молодий, двадцять один рік!
Mais il paraît avoir de bons sentiments quant à l’argent mais aussi ce peut n’être que des mensonges... Pourtant Courtès a bien trouvé une femme riche, celui-ci aurait pu en trouver aussi une surtout avec Werbranck. Mais c’est jeune, vingt-et-un ans !
— Однаково, мені дуже прикро відʼїжджати, — каже він.
- C’est égal, je suis bien ennuyé de partir dit-il.
А оскільки він більше нічого не казав, я обертаюся й бачу, що він плаче гіркими сльозами, а тоді надіває пенсне, щоб сховати очі.
Et comme il ne disait plus rien je me retourne et je le vois qui pleure à chaudes larmes, puis qui remet son pince-nez pour se cacher les yeux.
Я витерла йому очі руками, я не наважилася б на це, якби відчувала бодай найменше зворушення.
Je lui ai essuyé les yeux avec mes mains, je ne l’aurais pas osé si j’éprouvais la moindre émotion.
— Ви ж просто дитина, ну ж бо, без дурощів, чи не годі вам?
- Vous n’êtes qu’un enfant, allons, pas de folies, voulez-vous cesser ?
І всілякими жартами я доводжу його до того, що він заходиться сміхом разом зі мною крізь сльози, і то кілька разів. Це було юно й чарівно.
Et par toutes sortes de plaisanteries je l’amène à éclater de rire avec moi, à travers ses larmes et cela à plusieurs reprises. C’était charmant de jeunesse.
— Ось як ви використовуєте ті півроку, які я вам дала, щоб спробувати мені сподобатися? Дурний же ви. До Афін? добре, що я мала цілком ясний намір сказати вам «ні», уявіть, якби було навпаки — ви просто-таки прогавили б своє щастя! А оскільки він стояв спантеличений, я кепкувала з його дурості.
- C’est comme cela que vous employez les six mois que je vous ai accordés pour essayer de me plaire ? Bête que vous êtes. A Athènes ? il est heureux que j’avais l’intention bien nette de vous dire non, supposez que c’eût été le contraire vous auriez raté votre fortune tout bonnement ! Et comme il restait hébété je le raillais sur sa stupidité .
— Я добре зрозумів одне: ви сказали «ні». Ах! я в захваті, зачарований, справді зачарований. Дуже-дуже задоволений... принаймні я знаю... Та чому ж ви тоді не сказали мені «ні» одразу?
- Ce que j’ai bien compris c’est que vous avez dit non. Ah ! J’en suis ravi, enchanté, vraiment enchanté. Très très content... au moins je sais... Mais pourquoi ne m’avez-vous pas dit non tout de suite alors ?
— Бо я сподівалася, що ви за цей час дістанете спадок від якогось родича...
- Parce que j’espérais que vous hériteriez d’un parent pendant cet intervalle...
— Це жарт.
- C’est une plaisanterie.
— Це чистісінька правда.
- C’est l’exacte vérité.
— То це «ні»?
- Alors c’est non ?
— Ні. А що ви думали? Як, ви собі уявили... та чи це можливо! І я зайшлася сміхом від щирого серця.
- Non. Et qu’avez-vous pensé ? Quoi, vous vous êtes ima giné... est-ce possible ! Et je me mis à rire de bon cœur.
— Як це, що я собі уявив, та що я з вами одружуся, хіба ж не це?!
- Comment, ce que je m’étais imaginé, mais que j’allais vous épouser n’est-ce pas cela ?!
— Відʼїжджаючи до Афін?
- En partant pour Athènes ?
— Не з шістьмастами франків на місяць я наважився б з вами одружитися.
- Ce n’est pas avec 600 francs par mois que j’oserais vous épouser.
— Можливо, із потрійною сумою?
- Avec le triple peut-être ?
— Так.
- Oui.
— Не більше, дурний же ви. Отямтеся від дурості й скажіть, як ви узгоджуєте Афіни з моїм піврічним відстроченням?
- Pas davantage, bête que vous êtes. Désabrutissez-vous et dites comment conciliez-vous Athènes et mon délai de six mois ?
— Та я повернувся б, щоб почути оте... «ні». Бо я звʼязаний словом...
- Mais je serais revenu pour entendre le... non. Car moi je suis engagé...
— Між нами немає жодного зобовʼязання!
- Il n’y a pas d’engagement entre nous !
— Ні ж бо, я звʼязаний словом, ви — ви вільні, але я... я... ніколи не одружуся... а якщо ви вийдете заміж... що ж, якщо я одружуся за десять років після вас, то це вже буде добре...
- Si, moi je suis engagé, vous vous êtes libre, mais moi- moi... je ne me marierai jamais... et si vous êtes mariée... eh bien si je me marie dix ans après vous ce serait déjà bien...
— Ах-ха! ось знову точні й розважливі почуття. Та, мій сердего, ви ніколи не чаруватимете жінок. Ви надто розважливий, надто логічний, надто спокійний. Ви щохвилини скоряєтеся. Вам потрібне щось інше, хай йому грець! Прийшли б ви мені сказати: я їду через вас! — це звучало б інакше, ніж: я їду платити борги!
- Ah ! ha! voilà encore les sentiments exacts et raisonnables. Mais, mon pauvre diable, vous ne charmerez jamais les femmes. Vous êtes trop raisonnable, trop logique, trop calme. Vous vous résignez à chaque minute. Il vous faut autre chose, que diable ! Vous seriez venu me dire: Je m’en vais à cause de vous ! que ça sonnerait autrement que: Je pars pour payer mes dettes !
— То брехати?
- Mentir alors ?
— Це могла б бути я.
- Ça aurait pu être moi.
Час від часу ми говоримо про інше, і я докоряю йому [за те], що він не справжній принц, а він береться давати мені пояснення, яких я не слухаю, бо розповідь про безсонні ночі, шаленства, гарячки, спричинені мною, веселить мене. Він думає про мене щохвилини (я теж думала про інших) — він уже три місяці не спить і двох годин за ніч, а лишається курити, хоч і збридив собі тютюн. Я хотіла спитати, чи бачив він жінок, відколи мене обожнює, але ж це було неможливо спитати.
Par intervalles, on parle d’autres choses et je lui reproche [de] ne pas être un vrai prince et il se met en devoir de me donner des explications que je n’écoute pas, car le récit des nuits passées, des fureurs, des fièvres causées par moi me rend gaie. Il pense à moi à toute minute, Q’ai pensé aussi à d’autres) il n’a pas dormi deux heures par nuit depuis trois mois mais restait à fumer tout en étant dégoûté du tabac. Je voulais demander s’il a vu des femmes depuis qu’il m’adore, mais, ça, c’était impossible à demander.
Я думала про інше, поки сердега пояснював мені, як і котрий з його предків царював, і щоразу, коли поверталося це «царював», я додавала: на стелі.1 Це жалюгідно.
Je pensais à autre chose pendant que le pauvre diable m’expliquait comment et lequel de ses parents a régné, et chaque fois que ce « a régné “ revenait j’ajoutais : Au plafond. C’est misérable.
Я цілком щира з ним уперше, зізнаюся, що я шукала, чи він мені бодай трохи приємний, чи трохи неприємний, і виявила, що він лишає мене зовсім холодною.
Je suis complètement franche avec lui pour la première fois, j’avoue que j’ai cherché s’il m’était un peu agréable ou un peu désagréable et que j’ai trouvé qu’il me laisse absolument froide.
Бачачи мене так часто, так зблизька, він каже, що уявив, ніби все вже вирішено. О! я був божевільний, божевільний, божевільний!
Me voyant si souvent, de si près, il dit qu’il s’était imaginé que c’était fait. Oh ! j’étais fou, fou, fou !
— Та певно, що так.
- Je le crois bien.
Треба було бути божевільним, щоб повірити, ніби я могла б за вас вийти.
- Il fallait être fou pour croire que je pourrais vous épouser.
— І справді!
- En effet !
— Що ж ви хочете, я собі це уявив...
- Que voulez-vous, je m’étais imaginé cela...
— Бачачи мене такою простодушною!
- En me voyant si bonne fille !
— Я був божевільний.
- J’étais fou.
Я розумію це почуття, чи не так. Постійно бачачи когось, думаючи про нього, уявляєш собі... а потім приголомшений, що нічого не стається і що цей хтось — лише чужий для тебе...
Je comprends ce sentiment, n’est-ce pas. A force de voir quelqu’un, d’y penser, on s’imagine... et puis on est abasourdi de voir que rien n’arrive et que ce quelqu’un n’est qu’un étranger pour vous...
Оскільки він не хоче брати за дружину нікого, крім мене, яку він «обожнює навіки», я пропоную йому становище не дуже блискуче, але втішніше, ніж зовсім нічого.
Puisqu’il ne veut épouser personne que moi qu’il “adore pour toujours” je lui propose une situation pas très brillante mais plus consolante que rien du tout.
— Друг, кажете ви. Ні, не друг, це дурниці. Я пропоную йому бути моїм запасним варіантом.2 Якщо я не знайду нікого кращого, ви завжди будете тут, напохваті, і я за вас вийду. Тоді він із запалом вигукує, що одружиться зі мною так само й у двадцять шість років, як і сьогодні.
- Ami, dites-vous. Non pas ami, c’est des bêtises. Je lui propose d’être mon en-cas. Si je ne trouve personne de mieux, vous serez toujours là, sous la main et je vous épouserai. Alors il s’écrie avec emportement qu’il m’épousera tout autant à l’âge de vingt-six ans qu’aujourd’hui.
Отже, домовлено. Ну, прощавайте й щасливої дороги, він довго тримає мені руки, плаче, а я, усе ще незворушна й дуже весела, даю йому того славнозвісного святого Матвія з присвятою: «Шана автора панові князеві Соутцо». Та я це стираю, це недостатньо гідно... чоловікові, який говорить вам про те, щоб піти шукати смерті на полях різанини, бо самогубство — це злочин і пляма, яку завдаєш своїм сестрам, словом, він має свого святого Матвія зі словами: читати щовечора. Без імені Соутцо я зможу сказати, що він його в мене вкрав, якщо буде потреба! Він плаче, він іде, а з вигляду й не скажеш.
Alors c’est convenu. Allons, adieu et bon voyage, il me tient longtemps les mains, pleure et moi toujours pas émue et très gaie je lui donne le fameux Saint Mathieu avec cette dédicace : Hommage de l’auteur à Monsieur le prince Soutzo. Mais j’efface cela, ce n’est pas assez digne... à un homme qui vous parle d’aller chercher la mort dans les champs de carnage, le suicide étant un crime et une tache à infliger à ses sœurs, enfin, il a son Saint Mathieu avec ces mots: à lire tous les soirs. Sans nom de Soutzo, je pourrai dire qu’il me l’a volé, s’il y a lieu ! Il pleure, il part et il n’a pas l’air.
Словом, ось він, мій запасний варіант, я обертаю все це на посміх і звільняю вас від тонкощів моїх дотепів під час цих марних балачок... Усе минає спокійно, ось він і поїхав. Я пішла спати дуже спокійно. Я невиразно підозрюю, що він ниций комедіант, бо якби я відчувала його щирим, мені було б трохи шкода, що завдаю йому горя. А я цілком спокійна.
En somme le voilà mon en-cas, je tourne tout cela en risée et vous fais grâce des finesses de mes saillies pendant ces vains discours... Tout se passe tranquillement, le voilà parti. Je suis allée me coucher très tranquillement. Je soupçonne vaguement que c’est un vil comédien, car si je le sentais sincère, j’aurais quelques regrets de lui causer du chagrin. Et je suis absolument tranquille.
Та поки я пишу і поки цей бідолашний Соутцо котить до Марселя, мені приходять про це сповістити. Він їде лише в пʼятницю. Оце так жарт. Та мені вже нема чого йому сказати. Моє становище ясне й чисте, моя гордість недоторкана. Справді треба було б із цим покінчити.
Mais pendant que j’écris et que ce pauvre Soutzo roule vers Marseille, on vient me l’annoncer. Il ne part que vendredi. Ça c’est une bonne farce. Mais je n’ai plus rien à lui dire. Ma situation est nette et propre, mon orgueil intact. Il faudrait vraiment en finir.
Я не подарую йому ані найменшої розмови наодинці. Досить борсатися. Та й усе це не ясно, він однаково не зможе виплатити шістдесят тисяч франків за вісімнадцять місяців зі своїми двадцятьма тисячами франків ренти. Він, певно, наробив тут дурниць... Словом, мені вже нема до цього діла, надто довго я займалася цим нікчемним паночком, як запасним варіантом; не більше. Він дурний, а проте досить хитрий, бо зумів зрозуміти, що я буду бездоганною дружиною за будь-якого чоловіка: тож коли я говорю йому про підступність жінок, він наводить мене за приклад. Так, але це я, я. То навіщо тоді бути собою. Якби всі були такі і якби я мала чинити, як інші.
Je n’accorderai pas la moindre conversation en particulier. Assez pataugé. Et puis tout ça n’est pas clair, il ne pourra tout de même pas payer 60.000 francs en dix-huit mois avec ses 20.000 francs de rente. Il doit avoir fait des bêtises ici... En somme moi, je n’ai plus rien à y voir, trop longtemps je me suis occupée de ce mince seigneur, en en-cas ; pas autre chose. Il est bête, pourtant assez malin car il a su comprendre que je serai femme irréprochable avec n’importe quel mari: aussi quand je lui parle de la canaillerie des femmes, il me cite en exemple . Oui mais c’est moi, moi. A quoi servirait alors d’être moi. Si toutes étaient ainsi et si je devais faire comme les autres.
Ось він, цей пілігрим. Я прийняла його, мов трохи буркотлива, але не зла бабуся, бабуся часів Людовіка XV. Я лишила його грати з тіткою. Мені ніколи марнувати час, та й я починаю вже дуже серйозно гніватися.
Il est là le pèlerin. Je l’ai reçu comme une grand-maman un peu grondeuse et pas méchante, une grand-mère Louis XV. Je l’ai laissé jouer avec ma tante. Je n’ai pas à perdre mon temps et puis je commence à être très sérieusement en colère.
Біарриц, що зник, мов за помахом руки, доводить мене до того, що аж в очах червоніє. Я плачу, пишучи. Усі — панна де Вільвʼєй була в Екс-ле-Бені, де було багато люду, кожен гуляв, розважався. А я похована. Мабуть, Бог так хоче. Та це надто сумно, я нічого не бачу, так плачу.
Biarritz escamoté me fait voir rouge. Je pleure en écrivant. Tout le monde, Mlle de Villevieille a été à Aix où il y avait beaucoup de monde, chacun s’est promené, s’est amusé. Moi je suis enterrée. Probablement Dieu le veut. Mais c’est trop triste, je n ‘y vois pas tant je pleure .
Примітки
Гра слів в оригіналі: фр. a régné («царював») на слух нагадує araignée («павук»), а Marie додає au plafond («на стелі») — отже павук на стелі, а не цар на троні. Українською каламбур дослівно не відтворюється. ↩
В оригіналі en-cas — буквально «про всяк випадок» (зазвичай легка перекуска чи парасолька про запас); Marie вигадливо вживає це слово на позначення «запасного нареченого». ↩