❦
Четвер, 19 серпня 1880
Jeudi 19 août 1880
Я цього ранку нікудишня, очі, голова стомлені. І подумати тільки, що я їду лише в суботу! Сьогодні я не маю часу; завтра пʼятниця, а якби я поїхала в пʼятницю, я думала б, що прикрощі, які мене вічно спіткають, сталися саме через це.
Je ne vaux rien ce matin, les yeux, la tête fatigués. Et dire que je ne pars que samedi! Aujourd’hui, je n’ai pas le temps; demain, c’est vendredi, et si je partais vendredi, je penserais que les embêtements qui m’arrivent toujours sont arrivés à cause de cela.
Не думаю, що принц Наполеон приїде, зрештою, я надто стомлена від цього краю, щоб тут лишатися. Та й режим, якого я дотримуюся, не з тих, що тримають у доброму гуморі й здоровʼї.
Je ne crois pas que le prince Napoléon vienne, du reste je suis trop fatiguée de ce pays pour y rester encore . Et le régime que je suis n’est pas fait pour m’entretenir en belle humeur et santé.
У пʼятницю ми маємо їхати верхи, але більше, ніж учора, виїхати о девʼятій, поснідати десь у чорта на рогах і повернутися. Саме сніданок мені огидний, бо сама прогулянка не надто обтяжлива, а в цих горах ідеш одне за одним і можеш узагалі не розмовляти.
Vendredi nous devons monter à cheval mais plus qu’hier, partir à neuf heures, déjeuner au diable là-bas et revenir. C’est le déjeuner qui me répugne car la promenade elle-même n’est pas trop accaparante et par ces montagnes on marche l’un derrière l’autre et l’on peut ne pas causer du tout.
У мене гарячка, руки опускаються, волосся не вʼється. Мені було холодно, а тепер я горю.
J’ai la fièvre, mes bras tombent, mes cheveux ne frisent pas. J’avais froid, à présent je brûle.
Цього ранку я погуляла й закінчила свою картину. Разом із пленерними сеансами покинутої картини й усім клопотом, що я їм завдала, це обійшлося мені в сто франків. Це дорого.
Ce matin je me suis promenée et j’ai fini mon tableau. Avec les séances en plein air du tableau abandonné et tout le dérangement que je leur ai causé cela m’est revenu à 100 francs. C’est cher.
Мене занудило після читання «Figaro» й «Gaulois». «Figaro» став невеселим, і до того ж дедалі більше переймає тьмяні й дурні тони легітимізму. Що ж до «Gaulois», то він друкує передовиці про Трувіль чи Дьєп, де трапляються фрази на кшталт цієї: «Назовні кілька гуртів віддаляються пляжем і зникають у темряві. Що вони збираються робити такої пори? Час від часу місяць, виходячи з-за хмари, освітлює білі сукні, що здаються здалеку фантастичними привидами, а на мерехтінні води раптом постають тіні, дивно сплетені» або ж: «Поміст і Казино набудуть поважного вигляду (після перегонів), і ввечері пані Дюріффлар із Кана зможе вивести родину на пісок, не наражаючись на те, щоб почути шепітливі й млосні голоси й побачити, як дивно танцює в темряві червоний чи білий зблиск жіночого капелюшка».
Je suis écœurée après la lecture du “Figaro” et du “Gaulois”. “Le Figaro” est devenu peu gai et avec cela il prend de plus en plus les tons ternes et stupides du légitimisme. Quant au “Gaulois” il publie des premiers pavés sur Trouville ou Dieppe où se trouvent des phrases comme celle-ci: “Au dehors quelques groupes s’éloignent dans la plage et disparaissent dans le noir. Que vont-ils faire à pareille heure ? De temps en temps la lune sortant d’un nuage éclaire de blanches robes qui semblent de loin des apparitions fantastiques et sur le miroitement de l’eau des ombres tout d’un coup surgissent étrangement enlacées” ou bien : “Les planches et le Casino prendront un air grave (après les courses) et le soir Mme Durifflard, de Caen, pourra promener sa famille sur le sable sans être exposée à entendre des voix chuchotantes et pâmées et à voir danser étrangement dans l’ombre l’éclair rouge ou blanc d’un chapeau de femme”.
Чи це гарно? І це той самий «Gaulois», що вимагає переслідувань проти газет, які вдаються до літератури для старців... що вже згасли.
Est-ce joli ? Et c’est le même “Gaulois” qui demande des poursuites contre des journaux qui se livrent à des littératures à l’usage de vieillards... éteints.
Такі речі прощаються лише талантові. Та телепень, що до цього береться, видає гидоти, дурні аж до сліз.
Ces choses ne passent qu’avec du talent . Mais un imbécile qui s’y essaie produit des dégoûtations bêtes à pleurer.
Ось брошура Рошфора. Стара «Lanterne», якої я не знала. Та все це мене засмучує.
Voici une brochure de Rochefort. L’ancienne “Lanterne” que je ne connaissais pas. Mais tout cela m’attriste.
Отой дрібний як-його-там, ця погань Антонеллі казав мені в Римі: «Коли я бачу всі ці партії, що шматують Італію, мені стає так сумно, аж до сліз».
Le petit chose machin, cette saleté d’Antonelli me disait à Rome: “ Quand je vois tous les partis qui partagent l’Italie, j’en deviens triste au point de pleurer”.
Досі в мене немає краю, який був би мені батьківщиною більше, ніж Франція. Та я не люблю цього краю, я хотіла б його використати, скористатися з нього, та й годі.
Moi jusqu’à présent je n’ai pas de pays qui soit plus ma patrie que la France. Mais je n’aime pas ce pays, je voudrais l’exploiter, m’en servir mais voilà tout.
Що ж до Росії, яка є моя кров і моя плоть, я волію триматися від неї осторонь. Якби я втрутилася в її справи, я надто запалилася б, а результат? Бути депортованою чи замкненою з пропащими жінками. Цього можна було б уникнути, але є нігілізм — ганьба російської ліберальної партії. Досить було б того, щоб тебе сплутали з цими зловісними ідіотами, а уряд, якби побачив, що ти набуваєш якогось впливу, цього не проминув би.
Quant à la Russie qui est mon sang et ma chair j’aime mieux m’en tenir éloignée. Si je me mêlais de ses affaires, je me passionnerais trop et le résultat ? Etre déportée ou enfermée avec des femmes perdues. On pourrait éviter cela mais il y a le nihilisme qui est le déshonneur du parti libéral russe. Il n’y aurait qu’à être confondu avec ces sinistres idiots et le gouvernement s’il vous voyait prendre quelque influence, n’y manquerait pas.
Усе це причини, що доводять: у мене немає покликання до марної самопожертви... можливо, навіть корисної, але загубленої в юрбі.
Tout ça, c’est des raisons qui prouvent que je n’ai pas de vocation pour le dévouement inutile... peut-être même utile mais perdu dans la foule.
Чого я хотіла б — то це рівно стільки небезпеки, щоб це було барвисто.
Ce que je voudrais, c’est juste assez de danger pour que cela soit coloré.