❦
Субота, 17 липня 1880
Samedi 17 juillet 1880
Тоні сказав мені, що якщо я зроблю кілька таких докладних етюдів, як цей, то це піде мені на велику користь. Що це схоже, дуже добре намальоване. Це зроблено серйозно, це опрацьовано; на жаль, загальному тонові бракує міцності. Очі — добре; ніс — дуже добре тощо, тощо. Загалом я пиндючуся і дедалі більше стаю головою майстерні. Що ж до Амелі, я говорю їй про Жюліана, не називаючи його, натяками, усмішками, дрібничками: вона завжди розуміє, і ми в найкращих стосунках.
Tony m’a dit que si je fais plusieurs études poussées comme celle-là, cela me fera beaucoup de bien. Que c’est ressemblant, très bien dessiné . C’est sérieusement fait cela, c’est étudié; malheureusement le ton général manque de solidité . Les yeux, bien ; le nez très bien etc., etc. En somme je me rengorge et suis le chef de la boutique de plus en plus. Quant à Amélie je lui parle de Julian sans le nommer, des sous-entendus, des sourires , des riens: elle comprend toujours et nous sommes au mieux.
Не розповідатиму вам про свої шалені біганини по крамницях і до майстерні, де мені лишалося домалювати одне око. Куди там! Це Дусе, улюблений учень Жюліана, здобув Римську премію. Панна де Вільвʼєй частує пуншем нагорі в нас. Жюліан ставить іще один унизу й сам біжить до Лефевра чи Дусе. Ми кричимо: геть Жюліана, і: Хай живе Комуна!
Je ne vous raconterai pas mes courses folles aux magasins et à l’atelier où il me restait un œil à faire. Ah bien oui ! C’est Doucet l’élève favori de Julian qui a le prix de Rome. Mlle de Villevieille offre un punch en haut chez nous. Julian en paye un en bas et court lui-même chez Lefebvre ou Doucet. Nous crions à bas Julian et Vive la Commune!
Я була в матінки Ґавіні о першій годині й призначила їй зустріч у себе о пʼятій, зустріч, яку я пропускаю через свою кравчиню. Сент-Аман, що був уранці, приходить попрощатися о шостій, а о сьомій приходить Ґабріель. Він утратив той цвіт молодості, який мав, і в нього лишилося дуже мало волосся, у такому віці!
J’ai été chez la mère Gavini à une heure et lui ai donné rendez-vous chez moi à cinq heures, rendez-vous que je manque grâce à ma couturière. Saint Amand qui a été ce matin vient dire adieu à six heures et à sept heures arrive Gabriel. Il a perdu cette fleur de jeunesse qu’il avait et il lui reste fort peu de cheveux, à cet âge !
Зрештою, ми вирушаємо лише завтра ввечері.
Enfin nous ne partons que demain soir.
Саварр одягає Одіффре. Оці малі страшенно діють мені на нерви. Вони ведуть найелегантніше, найгучніше світське життя, і їх зустрічаєш усюди — у Біарриці, у Трувілі, усюди. На всіх офіційних балах і в суворих вітальнях Сен-Жерменського передмістя. Ця іспанка дивовижна, зі своїми усамітненнями в монастирях і своїми священниками. Я гадала, що вони нещасні й живуть час від часу поміж Байєлями та пані де Пуальї. Не можу вам сказати, як мене зранило й принизило, коли я дізналася, що їх усюди так добре приймають. Та навіщо хвилюватися, думаючи про це!
Savarre habille les Audiffret. Voilà des petites qui me donnent terriblement sur les nerfs. Elles mènent la vie élégante la plus lancée et on les trouve partout à Biarritz, à Trouville, partout. Dans tous les bals officiels et dans les salons sévères du faubourg. Cette Espagnole est prodigieuse, avec ses retraites aux couvents et ses prêtres. Je les croyais malheureuses et vivant entre les Bailleul et Mme de Poilly de temps en temps. Je ne saurais vous dire à quel point j’ai été blessée et humiliée de les savoir si bien partout. Mais à quoi bon s’exciter en pensant à cela !
Я нещасна.
Je suis malheureuse.
Живопис! Так, але тим часом я вʼяну в безвісті!
La peinture ! Oui, mais en attendant je me fane dans l’obscurité !
— Я таки думав, що є якийсь надзвичайний мотив, що штовхає вас до праці, — сказав Жюліан, — урешті, чоловік, для якого ви хотіли чимось бути. Треба було справді мати якийсь винятковий поштовх, аби поховати тут той цвіт, що його маєш лише короткий час і який ви мали, прибувши сюди, замість того, щоб нести його у світ. Ви могли не мати вроди, чого хочете, але ви мали той... цвіт, який справді було шкода закопувати тут, поміж цих чотирьох стін.
- J’ai bien pensé qu’il y avait quelque motif extraordinaire qui vous poussait au travail a dit Julian, un homme enfin pour lequel vous vouliez être quelque chose. Il fallait vraiment être poussée par quelque chose d’exceptionnel pour ensevelir ici cette fleur qu’on n’a que peu de temps et que vous aviez en arrivant ici, au lieu de la porter dans le monde. Vous pouviez ne pas avoir la beauté, tout ce qu’on voudra, mais vous aviez une ... fleur qu’il était vraiment dommage d’enterrer là, entre ces quatre murs.
Я хотіла поїхати на село, на справжнє село, де нікого не було б. Та цього мало. Щастям було б могти час від часу усамітнюватися в незаселених краях, на островах, з великими дивними деревами, як у «Полі й Вірджинії». Бачити схід сонця і смакувати ніч на самоті, у цілковитому спокої. Дикий край, великі дерева, чисте небо, гори, позолочені сонцем... повітря, про яке тут і уявлення не маєш, повітря, яке саме по собі вже блаженство, замість тих жахів, якими тут дихаєш... Та для такого існування потрібні гроші. І я не хотіла б у цій самоті навіть коханого чоловіка. Цілком сама — найвища насолода.
Je voulais aller à la campagne, une vraie campagne où il n’y eût personne. Mais ce n’est pas assez. Le bonheur, ce serait de pouvoir de temps en temps se retirer dans des pays inhabités, aux îles, à grands arbres étranges, chez “Paul et Virginie”. Voir le lever du soleil et savourer la nuit toute seule dans le calme le plus absolu. Un pays sauvage, de grands arbres, un ciel pur, des montagnes dorées par le soleil... un air comme on n’en a pas d’idée ici, un air qui à lui tout seul est une félicité, au lieu des horreurs que l’on respire ici... Mais pour une existence pareille, il faut de l’argent. Et je ne voudrais même pas un homme aimé dans cette solitude. Toute seule, suprême jouissance.