❦
Пʼятниця, 18 червня 1880
Vendredi 18 juin 1880
Я працювала цілий день. Мій натурник такий граційний і такий гарний, що я з дня на день відкладала той момент, коли почну писати, підготовка була добра, я боялася зіпсувати. Справжнє хвилювання на початку, але, схоже, виходить дуже добре.
J’ai travaillé toute la journée. Mon modèle est si gracieux et si joli que je remettais de jour en jour de commencer à peindre, la préparation était bonne, je craignais de gâter. Une vraie émotion pour commencer mais il paraît que cela va très bien.
А ввечері Соутцо. Я приписую його кепський вигляд коханню, але є ще щось. Він дав поруку за одного неповнолітнього, цей неповнолітній — жахливий тип, і його родина звинувачує Соутцо в тому, що він його розбестив. Він кличе мене у свідки: коли б він мав час цим клопотатися, адже він вічно стовбичить тут. Він каже мені це в окремій розмові, узявши з мене слово честі, що я збережу таємницю. Він кладе гроші в банкіра, щоб покрити свої зобовʼязання за того неповнолітнього, який присягався йому, що повнолітній.
Et le soir Soutzo. J’attribue à l’amour sa mauvaise mine mais il y a encore autre chose. Il a donné des garanties pour un mineur, ce mineur est un affreux sujet et sa famille l’accuse de l’avoir débauché. Il en appelle à moi , quand aurait-il eu le temps de s’occuper de cela puisqu’il est toujours fourré ici. Il me dit cela en conversation particulière et ayant pris ma parole d’honneur que je lui garderais le secret. Il dépose l’argent chez un banquier pour parer à ses engagements, pour le mineur en question qui lui avait juré qu’il était majeur.
Коротше, гадаю, він боїться, що ця справа дійде до мене через інших, і сам мене попереджає. Та ще ця пожежа. Зрештою, він поїде до Бухареста чи до Лілля управителем банку свого шваґра. Та радше до Бухареста. Я не вважаю його здатним на ницість, а проте він ускочив тут у бридкі справи. Та ще й, головне, шлюб. Ах! на цьому він наполягає. А я всміхаюся, обзиваю його самовпевненим, безрозсудним і пояснюю йому, що я без посагу, адже мій посаг піде на дрібні жіночі потреби й що мене доведеться селити, годувати, вигулювати.
Bref, je crois qu’il craint que cette affaire ne m’arrive par d’autres et m’en prévient. Et puis cet incendie. En somme il va partir pour Bucarest ou pour Lille comme administrateur de la banque de son beau-frère. Mais plus probablement pour Bucarest. Je ne le crois pas capable de vilenies, pourtant il s’est fourré là dans de vilaines affaires. Mais aussi et surtout le mariage. Ah ! il y tient. Moi, je souris, le traite de présomptueux, de téméraire et lui explique que je suis sans dot puisque ma dot passera en menus besoins de femme et qu’il faudra me loger, me nourrir, me promener.
Коротше, вийшовши заміж, я стану утриманкою.
Bref étant mariée je serai une femme entretenue.
Він не засміявся, бо був вельми далекий від того сенсу, що я вкладала в це слово, а лишався дуже серйозним. Він боїться лише мого батька, він склав собі певне уявлення про нього... але ви побачите, яким хитромудрим способом він гадає це подолати. Звалитися одного чудового ранку з Парижа до Полтави й рубонути йому: добродію, я прийшов просити руки вашої доньки. — І тут-таки вручити йому вірчий лист від мене.
Il n’a pas ri étant fort loin du sens que je donnais au mot, mais très sérieux. Il n’a peur que de mon père, il s’est fait une certaine idée de lui... mais vous verrez la façon ingénieuse dont il compte en triompher. Tomber un beau matin de Paris à Poltava et lui dire brusquement: Monsieur, je viens vous demander votre fille en mariage.- Mais là-dessus lui présenter une lettre de créance de moi.
— Цього вам ніколи не бачити.
- Ça vous ne l’aurez jamais.
Він мене кохає, він мене обожнює, він тільки про це й думає...
Il m’aime, il m’adore, il ne pense qu’à cela...
— Я вважаю, що це у вас надзвичайна вигадка.
- Je trouve que vous avez là une idée extraordinaire.
— Одружитися з вами?
- De vous épouser ?
— Та так.
- Mais oui.
— Коли кохаєш жінку, хіба ж не думаєш одружитися з нею, панно?
- Quand on aime une femme est-ce qu’on ne pense pas à l’épouser, Mademoiselle ?
— Та так, бовдуре ви такий, тільки я вважаю, що треба мати величезне нахабство, щоб насмілитися просити моєї руки. У мене про себе шалено грандіозні уявлення, і ніхто не досить великий для мене...
- Mais si, espèce d’imbécile que vous êtes, seulement je trouve qu’il faut avoir un toupet énorme pour oser me demander en mariage. J’ai de moi des idées follement grandioses et personne n’est assez grand pour moi...
— Так, але хіба ж я мав мовчати? Чи не ви ж самі мені сказали, що треба казати такі речі, хоч би й заради власного вдоволення.
- Oui, mais devais-je me taire ? Ne m’avez-vous pas dit vous- même qu’il faut dire ces choses-là quand cela ne serait que pour sa satisfaction personnelle.
— Коли кохаєш так, як я вас кохаю, треба це сказати, щоб мати спокій на душі...
Quand on aime comme je vous aime on doit le dire pour avoir l’âme tranquille...
— То у вас спокій на душі?
- Alors vous avez l’âme tranquille ?
— Ви з мене кепкуєте!
- Vous vous moquez de moi !
— Ви набридливий...
- Vous êtes ennuyeux...
Спершу він не сказав мені, що відʼїжджає, але мав такий нещасний вигляд, що я його розпитала, і тоді він зізнався, що мусить їхати, після того як благав мене дати йому щось своє на згадку.
Il ne m’avait pas dit d’abord qu’il partait, mais avait l’air si malheureux que je le questionnai, c’est alors qu’il m’avoua qu’il devait partir, après m’avoir suppliée de lui donner quelque chose de moi pour souvenir.
— Ну ж бо, бідолахо мій, ви відʼїжджаєте, ви тікаєте з Парижа, бо нащо ж інакше ця памʼятка?
Voyons, mon pauvre diable vous vous en allez, vous filez de Paris, sans cela pourquoi ce souvenir ?
Так, він їде, у нього такий нещасний, такий сумний вигляд, що я дозволяю поцілувати собі руки.
Oui, il part, il a l’air si malheureux, si triste que je me laisse baiser les mains.
— Розумієте, — кажу я, — мені вас шкода, я вам сестра, розумієте?
- Vous comprenez, dis-je, vous me faites de la peine, je suis une sœur pour vous, comprenez-vous ?
Він поклав голову мені на плече, і я лишила його так, ба навіть провела рукою по його щоці; ця бідолашна дитина й справді має надто нещасний вигляд. Ех, бідолаха.
Il mit la tête sur mon épaule et je le laissai ainsi et même je lui passai la main sur la joue; ce pauvre enfant a l’air trop malheureux vraiment. Pauvre vieux va.
— Ох! мені так добре, мені добре. Я вас кохаю, я вас обожнюю. Так, ви добра, материнська; ох! мені добре.
- Oh ! je suis bien ainsi, je suis bien. Je vous aime, je vous adore. Oui, vous êtes bonne, maternelle; oh ! je suis bien.
— Вірю вам.
- Je vous crois.
Цей бідолаха, що відʼїжджає, — коли відʼїжджаєш, здається... ніби багато чого дозволено. Ця голова на моєму плечі, його потиски рук. А я лишаюся холодна, усміхнена, материнська. У нападі ліризму, ніжності, смутку він дійшов до того, що поцілував альпаку моєї сукні на плечі. Бідолаха, мені все-таки трохи стало його шкода.
Ce pauvre diable qui part, quand on part, il semble... que bien des choses soient permises. Cette tête sur mon épaule, ses serrements de mains. Moi je reste , froide, souriante, maternelle. Dans un accès de lyrisme, de tendresse, de chagrin il est allé jusqu’à baiser l’alpaga de mon vêtement à l’endroit de l’épaule. Pauvre diable, il m’a fait un peu de peine tout de même.
— У вас горе, — кажу я, — розкажіть мені все.
- Vous avez du chagrin, dis-je, dites-moi tout.
Він кинувся навколішки, уткнувшись у мене обличчям, у позі такій розпачливій і такій юній, що я обняла його за шию лівою рукою, лишаючись, утім, незворушною, але без насмішки.
Il était jeté à genoux, le visage caché contre moi, dans une pose si désespérée et si jeune que je lui entourai le cou de mon bras gauche, tout en restant raide mais pas moqueuse.
Тільки я спитала його, але перед тим:
Seulement je lui ai demandé, mais avant cela:
— Маєте 300 000 франків ренти? Ні? Ну то забирайтеся геть тоді.
- Avez-vous 300.000 francs de rente ? Non ? Eh bien fichez le camp alors.
— То ви кажете «ні»?!
- Alors vous dites non ?!
— Ви мені набридаєте, я нічого не хочу чути, я вас не кохаю й не хочу одружуватися.
- Vous m’ennuyez, je ne veux entendre parler de rien, je ne vous aime pas et ne veux pas me marier.
— Ну то...
- Eh bien...
— Та за півроку я, можливо, передумаю, я й сама не знаю. Але якщо це вам не до вподоби, ідіть собі, я нічого від вас не прошу й не тримаю вас.
- Mais dans six mois je changerai peut-être, je n’en sais rien. Mais si ça ne vous va pas, allez-vous en, je ne vous demande rien et ne vous retiens pas.
— Чекати півроку — то пусте, але по тих шести місяцях я вимагатиму.
- Attendre six mois n’est rien, mais au bout de ces six mois j’exigerai.
— Перепрошую?
- Plaît-il ?
— Погодьтеся, що я матиму право на ствердну відповідь.
- Convenez que j’aurai le droit d’avoir une réponse positive.
— Ви її матимете, а якщо це буде «ні»?
- Vous l’aurez et si c’est non ?
— Я поїду за кордон, далеко від вас.
- Je m’en irai à l’étranger, loin de vous.
— Ви все це обіцяєте, а самі не йдете.
- Vous promettez tout cela et vous ne vous en allez pas.
Гадаю, він не в захваті від відʼїзду... Мон-Дор, Біарріц, усе розвіюється... Він сто разів цілував мені руки, благаючи думати про нього. — Ви іноді думатимете про мене, скажіть, ох! благаю вас, ви думатимете про мене?
Je crois qu’il n’est pas enchanté de partir... le Mont-Dore, Biarritz, tout s’envole... Il m’a baisé cent fois les mains en me suppliant de penser à lui. Vous penserez quelquefois à moi, dites, oh ! je vous en prie, vous penserez à moi ?
— Коли матиму час.
- Quand j’aurai le temps.
Та він так благав, що мені довелося сказати тихеньке, дуже легке «так». Ах, прощання трагічні, принаймні з мого боку. Ми обоє стояли біля дверей вітальні, і щоб лишити йому про себе шляхетну згадку, я поважно подала йому руку для поцілунку, потім ми поважно потисли одне одному руки.
Mais il l’a tant demandé qu’il me fallut dire un petit oui très léger. Ah les adieux sont tragiques, de mon côté du moins. Moi, nous étions près de la porte du salon tous deux, et pour lui laisser de moi un souvenir noble, je lui tendis gravement ma main à baiser puis nous nous sommes serrés la main gravement.
Я надовго лишилася замріяна. Мені бракуватиме цієї дитини. Він мені писатиме.
Je suis restée un bon moment rêveuse. Il va me manquer cet enfant. Il m’écrira.
Знаєте, ось уже кілька днів Париж шаленіє за свинками. Звуться вони свинками на щастя й бувають із золота, з емалі, з самоцвітів, з усього на світі. Я ношу мідну вже два дні... У майстерні запевняють, ніби це завдяки свинці я написала добрий шматок живопису.
Vous savez que depuis quelques jours Paris est fou des petits cochons. Ça s’appelle des porte-veines et se fait en or, en émail, en pierreries, en tout au monde. J’en porte un en cuivre depuis deux jours... A l’atelier on prétend que c’est grâce au cochon que j’ai fait un bon morceau de peinture.
Що ж, бідолашний Казимир везе на згадку про мене свинку, найбільшу я лишаю собі. Я порадила йому вбити свого дядька й сфабрикувати заповіт на свою користь. — Тоді я вийду за вас; або ж обікрадіть свого шваґра.
Eh bien le pauvre Casimir emporte en souvenir de moi un petit cochon, je garde le plus grand pour moi. Je lui ai conseillé d’assassiner son oncle et de fabriquer un testament en sa faveur. - Alors je vous épouserai, ou bien volez votre beau-frère.
Іде дощ, я на мить стала біля вікна. Дім буде дуже порожній вечорами без цієї дитини. Я до неї звикла.
Il pleut, je me suis mise à la fenêtre un instant. La maison va être bien vide le soir sans cet enfant. J’y étais habituée.
Бідолашний любий, тепер, коли він поїхав, мені його шкода. Вечорами я нудьгуватиму ще дужче... Я візьмуся до скульптури... Бідолашний любий, мене зачіпає те, що він поїхав. Порожнеча, яка швидко заповниться.
Pauvre cher, maintenant qu’il est parti, je le plains. Je vais m’ennuyer encore plus les soirées... Je ferai de la sculpture... Pauvre cher, cela me fait quelque chose qu’il soit parti. Un vide qui se comblera vite.
Він приніс мені новини про Кассаньяка, який сьогодні снідав у свого шваґра, та чи кохаю я цього Кассаньяка справді? Час нам це покаже.
Il m’a apporté des nouvelles de Cassagnac qui a déjeuné aujourd’hui chez son beau-frère, mais ce Cassagnac est-ce que je l’aime vraiment. Le temps nous le démontrera.
Він іще не покинув Парижа, а я вже майже сумніваюся в його коханні чи радше боюся бути стертою з його серця або забутою.
Il n’a pas encore quitté Paris que je doute presque de son amour ou plutôt que je crains d’être effacée de son cœur ou oubliée.
Я знову повертаюся, щоб розповісти вам про цю дитину. Людина стає дитиною за всіх обставин, спільних усім людям, бо вона тоді справжня.
Je reviens encore pour vous parler de cet enfant. On est enfant dans toutes les circonstances communes à tous les hommes, parce qu’on est vrai.
Мені кортить подарувати йому Євангеліє від Матвія з таким присвятним написом: «Найпрекрасніша книга на світі, що відповідає всім станам душі».
J’ai envie de lui donner l’Evangile de Mathieu avec cette dédicace: - Le plus beau livre qui soit au monde et qui répond à toutes les dispositions de l’âme.
Не треба бути сентиментальним чи святенником, щоб знайти в ній спокій і розраду.
Il n’est pas besoin d’être sentimental ou bigot pour y trouver du calme et des consolations.
«Бережіть її як талісман і читайте з неї щовечора по сторінці на згадку про мене, яка, можливо, завдала вам прикрості, і ви зрозумієте чому, — це найпрекрасніша книга на світі». Та чи ж він на неї заслуговує? І чи не краще обмежитися свинкою? Передусім він не зрозуміє святого Матвія.
Gardez-le comme un talisman et lisez-en une page tous les soirs en souvenir de moi, qui vous ai peut-être fait de la peine, et vous comprendrez pourquoi, c’est le plus beau livre qui soit au monde. Mais le mérite-t-il ? Et ne vaut-il pas mieux se borner au petit cochon. D’abord il ne comprendra pas saint Mathieu.